Українські школярі не носили жодних фартухій прислуги чи коричневої форми, це все вигадані совітами пропагандиські міфи. Уераїнські школярі носили вишиті сорочки.
Інформує Це моя Україна з посиланням на ukrainianpeople.us
Ці фото датовані початком 20-го століття. На них українські школярі та діти дитячих садків у вишиванках. Також на вишитих сорочках чи домотканих килимах можна розгледіти український герб – тризуб. А коли це робити було надто ризиковано, вишивальниці все одно намагалися нанести українську символіку, іноді зашифровано, наприклад, використовуючи жовто-блакитні кольори в звичайних квіткових і геометричних орнаментах.
Вишита сорочка завжди була для українця символом самоідентичності та нескореності. За радянських часів ці сорочки ховали навіть під землю, бо за неї могли і вбити.
За часів Другої Речі Посполитої, яка наче не дуже була прихильною до різних національних українських проявів, все ж вишиванки носили школярі й учителі. А в школах нерідко влаштовували виставки робіт тамтешніх рукодільниць.
На щорічних Торгах Волинських традиційно відбувалися етнографічні свята, де демонстрували національний одяг, виступали аматорські творчі колективи в національних українських строях. Там можна було придбати й вироби майстринь-вишивальниць, які особливо цінувалися в іноземних гостей. Діти теж ходили до школи у вишиванках.
Читайте також Унікальні фотографії України з архіву бібліотеки Конгресу США (1905 рік)
ПЕРШІ ЗАХОРОНКИ
15 травня 1893 року в с. Жужель на Сокальщині в приміщенні першого монастиря Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії була заснована перша в Галичині захоронка (дитячий садок). Першою захороняркою, або ж в нашому розумінні – вихователькою цього дитячого закладу стала сестра Арсенія Анна Гордашевська, рідна сестра блаженної сестри Йосафати Гордашевської. Перш ніж очолити цю захоронку с. Арсенія отримала відповідну педагогічну освіту та практичний курс по веденню захоронок в римо-католицьких Сестер Феліціянок у Жовкві.
Галицькі дитячі садочки (захоронки), проваджені Сестрами Служебницями базувалися на виховному методі німецького педагога Фрідріха Фребеля. За його стараннями у 1837 р. був започаткований заклад ігор та занять для не багатих дітей дошкільного віку. Саме ним було вперше вжито назву для цього закладу – «дитячий садок». Фребель вважав, що дитина повинна всебічно розвиватися через: дидактичні ігри, працю, навчання, красу та релігію. У цих виховних закладах виховательками мали бути тільки жінки з належною освітою. Цей тип дитячих садків запропонованих Фребелем згодом почали називати «фреблівками» чи більш поширеною назвою в Галичині – «захоронки», як також педагогічні курси, які готували майбутніх виховательок називалися – «фреблівки».
Ця педагогічна парадигма дошкільного виховання швидко стала популярною на території Австро-Угорської імперії та навіть Правобережній Україні.
Однією із причин заснування Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії у 1892 році було ведення захоронок. Громади ставили питання заснування захоронок – пріоритетним. Була велика потреба у відкриті цих закладів, в яких сестри могли б піклуватись дітьми, дбаючи про їх духовний, розумовий, культурний, патріотичний та фізичний розвиток, при тому виховувати їх на морально-християнських та національно свідомих громадян Української держави.
Дитячі садки (захоронки) стали місцем не лише релігійного, але й культурного виховання майбутнього церкви та народу. Захоронки Сестер Служебниць відіграли важливу роль у збереженні національної та обрядової самобутності українців. Зокрема, в умовах утисків на мову, історію, культуру. Виховуючи дітей, сестри позитивно впливали і на дорослих.
По особливому у цих у захоронках діти готувались до релігійних та національних свят, зокрема: Різдва, святого Миколая, День Матері, Пресвятої Євхаристії, Тараса Шевченка.
Навіть сьогодні живуть люди, які в дитинстві відвідували захоронки Сестер Служебниць, і які з особливою вдячністю згадують сестер-захоронярок, які своїм життям та педагогічним хистом показали приклад, який залишився актуальним для них через ціле їхнє життя.
