Степан Сус – один з наймолодших єпископів УГКЦ, настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла, голова Центру військового капеланства Львівської архиєпархії УГКЦ. Він завжди тримає свої двері відчиненими, аби допомагати тим, хто цього потребує.
Про це пише Львівська газета, передає “Це моя Україна“.
Єпископ каже, що війна – завжди залишає дуже глибокі рани і біль, тому що хтось залишається живим, а хтось – гине. І той, хто залишається живий, потім не може примиритися з тим фактом, що його товариш, який стояв поруч з ним, в окопі, загинув. 
“Іноді кажуть: а чого це наші рідні загинули, а от ти – живеш? Яке ти маєш право жити далі? У такі моменти військовий, який почув таке, приходить з цим болем до храму, не знаючи що робити. І таких духовно-психологічних проблем є дуже багато. Більшість цих хлопців не вимагають відповіді одразу: вони хочуть від священник, щоб той їх просто вислухав”, – зазначає молодий єпископ.
Степан Сус розповідає, що 15 років тому Збройні Сили України переважно складалися з офіцерів чи військовослужбовців, які пройшли радянську школу. І коли вони бачили у військовій частині священник, капелана, батюшку, святого отця — для них це було щось дивне.
“У військових тоді було не надто здорове уявлення про церкву, і вони, з одного боку, не розуміли, що священник може робити в армії, а з іншого – думали, що священник вміє лише молитися і все. Але ми, капелани, почали брати активну участь у їхньому житті, і не тільки духовному. Особисто я тоді поставив собі за мету, що буду робити все те ж, що роблять мої курсанти. І коли я пробіг з десантниками свій перший марш-кидок, то вже міг говорити перед ними три-чотири години і вони всі мене слухали. До того часу вони не вважали, що я є тією особою, яка заслуговує на увагу”, – розповідає отець.
Священослужитель каже що всі воїни можуть прийти до нього за порадою чи на сповідь. Адже всі вони знають де знаходяться його двері, і що в них без страху завжди можна постукати. Він є для них другом, психологом, порадником, братом і, навіть, для декого – батьком.
“Я іноді отримую в 3-й, 4-й ночі смс-повідомлення, бо у хлопців, які сидять в окопах, з’являється вільний час. Вони пишуть, що там на війні, вони вбивають людей і не знають, чи простить їм це Бог. І я стараюся пояснювати їм, що це війна, і вона ставить перед нами зовсім інші виклики. І що більшість речей, які ми робимо у воєнний час, ми б ніколи не робили в мирному житті. А ще, що наше головне завдання – це оборона. Прикро, що під час оборони гинуть люди, але це один із таких крайніх способів захистити свою землю”, – зазначає Степан Сус.
Читайте також: “Україні потрібні ідеологічні лідери, що є носіями українських цінностей та єдині в своїй любові до країни” – Євген Клопотенко.