Шокуючі книги завжди викликають двоякі відчуття. З одного боку, вони існували в усі часи, і завжди та чи інша література опинялась під забороною. З іншого боку, заборонений плід завжди особливо солодкий, тим паче, що сучасну людину вразити, здавалося б, неможливо. Проте, низка літературних видань зуміла це зробити. Жорстокість, тотальний прес сильних світу цього, розпуста на межі порнографії… Ці дискусійні категорії постійно збурюють населення абсолютно різних країн світу, тому хіба дивно, що саме до них, так часто зверталися і звертаються надалі ті чи інші автори?
Найскандальніші книги нерідко торкаються сексуальної сфери життя. Така перекладена проза українською мовою, здобула неабияку популярність в лавах читачів. Звісно, один із найбільш знаменитих авторів у цьому жанрі — Маркіз де Сад. Його «Філософія в будуарі» шокує вже не одне століття, а детальний опис оргіастичних практик, переплітається з дуже своєрідною філософією автора, яка здатна кинути виклик майже всьому чинному ладу. Не можна не згадати й роман Володимира Набокова «Лоліта». Цей твір свого часу звинувачували у пропаганді розпусти, порнографії та навіть педофілії. Однак, історія кохання зрілого чоловіка до 12-річної дівчинки стала культовою і принесла Набокову всесвітню славу.
Книги, важкі для психіки, дуже часто змальовують читачам похмурі антиутопічні сюжети чи просто ситуації граничного людського виживання. Як тут не згадати роман Джорджа Орвелла «1984»? Він не лише став класикою, не тільки багаторазово перевидавався, а й увійшов до тих культурних кодів, які відомі, певно, більшості читачів усього світу. А «Великий Брат», з огляду на сьогодення, напевно, усе прискіпливіше слідкує за людством. Коли ж говорити про антиутопії, то не можна оминути книгу Ентоні Берджесса «Механічний апельсин». Вона, як і однойменний фільм Стенлі Кубрика, знятий за її сюжетом, свого часу справила ефект бомби, що вибухнула. Суспільство невмотивованої жорстокості та гіпертрофованого споживання – не надто весела перспектива, чи не так?
Найжорстокіші книги — це не про фантастичні горори в дусі Лавкрафта чи Кінга. Вони, швидше, торкаються не вигаданого, а цілком реального і через це, певно, видаються нам ще більше моторошними. Саме такими є твори Бориса Віана. Його книжка «Серцедер» розповідає про загадкове селище, в якому панують воістину закони жорстокості. Головний герой — психіатр, який потрапляє туди випадково та стикається з дійсно моторошними речами. Чимось цей твір перегукується із книжкою цього ж автора «І ми знищимо всіх потворних». Сюрреалістична жорстокість сюжету також не має раціонального, здавалося б, пояснення, однак за нею приховані критика сучасності й антиутопічні похмурі передчуття.
Показовим є і твір Брета Істона Елліса «Американський психопат». Його головний герой — успішний респектабельний авторитетний американець, який щоночі перетворюється на справжнього монстра, безжально вбиваючи та отримуючи від цього шалені дози адреналіну. За постмодерністською мозаїкою твору ховаються доволі жорсткі роздуми автора про сьогодення. У цьому контексті доречно згадати і знаменитий роман Курта Воннегута «Бойня номер п’ять», який оповідає про жахи Другої світової війни та долю маленької людини.