Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) – міжнародна організація, до якої входять країни, що є експортерами нафти. Ключовим поштовхом створення ОПЕК стало бажання нафтовидобувних держав знизити вплив «Семи сестер» на свою економіку, а також наростаючу дискримінаційну політику стосовно країн ОПЕК. Так було в 1959 р. закупівельну ціну нафту, видобуту країнах ОПЕК, було знижено «Сім’ю сестрами» більш як 10%, що викликало хвилю невдоволення у найбільших нафтовидобувних країнах організації.
Створення ОПЕК відбулося 1960 р. у м. Багдад, Ірак. У момент створення ОПЕК до неї входили п’ять країн: Венесуела, Ірак, Іран, Кувейт та Саудівська Аравія. Згодом до організації приєдналися: 1961 р. – Катар, 1962 р. – Індонезія та Лівія, 1967 р. – Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ), 1969 р. – Алжир, 1971 р. – Нігерія, 1973 р. – Еквадор, у 1975 р. – Габон та у 2007 р. – Ангола. Варто зазначити, що такі країни, як Еквадор, Габон та Індонезія, припиняли своє членство, але пізніше відновлювали його, крім Індонезії, яка й досі не відновила свого членства. Разом з тим, наприкінці 2018 р. Катар оголосив про припинення членства в організації з початку 2019 р., що було обґрунтовано національною політикою розвитку газової галузі країни. Наприкінці вже 2019 року про намір залишити організацію з початку 2020 року оголосив Еквадор. Таким чином, станом на 2022 р. кількість країн, що входять до ОПЕК, становить 13 держав: Алжир, Ангола, Венесуела, Габон, Іран, Ірак, Конго, Кувейт, Лівія, Об’єднані Арабські Емірати, Нігерія, Саудівська Аравія, Екваторіальна Гвінея.
Хотілося б відзначити, що можливість припинення членства та подальшого відновлення членства носить не тільки позитивний характер, а й має свої недоліки як для країн, які є учасниками Організації, так і для самого об’єднання. Прикладом може бути, з одного боку, можливість припинення членства, якщо цього вимагають економічні реалії країни, з другого – зниження ефективності діяльності організації внаслідок відсутності суворих вимог і регулювання членства.
Нижче виділимо основні чинники, які сприяли становленню ОПЕК світовому ринку нафти. Першим, на наш погляд, є наявність на території країн, що входять у той період до організації, значних запасів нафти, що перевищували на той час близько 80% світових запасів нафти. Другим чинником вважатимуться низькі витрати на видобуток нафти. Так, у країнах Близького Сходу на видобуток нафти припадають найнижчі у світі витрати. Навіть сьогодні витрати на видобуток нафти в Саудівській Аравії становлять не більше 10 дол. США за 1 барель нафти.
Крім того, наявність значних обсягів запасів дешевої нафти зумовило становлення країн ОПЕК як ключових центрів світового видобутку нафти. Так, якщо на початку своєї діяльності на країни ОПЕК припадало близько 40% світового видобутку нафти, то вже 1973 р. частка ОПЕК у світовому видобутку нафти становила близько 55%5. Водночас варто зазначити, що внутрішнє споживання країн ОПЕК незначне, ключова частина видобутку йде на експорт. До 1980-х років на країни ОПЕК припадало близько 80% світового експорту нафти, але з 1982 р. і донині частку країн ОПЕК припадає щонайменше 50% від світового експорту нафти.
У країнах-учасницях ОПЕК держава відіграє ключову роль в енергетичному секторі країни, а в країнах, які є лідерами з видобутку нафти, діє монополія держави. Маючи всілякі інструменти контролю, керівництво країн-учасниць може не лише регулювати рівень видобутку нафти, спираючись на стан світового ринку нафти, а й використовувати нафтові операції як політичний інструмент.
Ключовими механізмами, які дають змогу ОПЕК впливати на нафтовий ринок, є «вільні видобувні потужності» країн Організації, а також система квотування видобутку. «Вільні видобувні потужності» є різницею між нинішнім обсягом видобутку та максимальним обсягом, який може бути досягнутий протягом місяця і далі підтримуватися на такому рівні протягом трьох місяців. Варто зазначити, що вільні видобуткові потужності належать таким великим країнам-учасницям ОПЕК, як Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати та Кувейт. Даний механізм дозволяє країнам Організації оперативно реагувати на зміни світового ринку нафти, наприклад, компенсувати нестачу нафти або, навпаки, наростити її.
У 1971 р. Саудівська Аравія стає лідером ОПЕК з нафтовидобутку. Тільки беручи до уваги нафтові та загальноекономічні інтереси Королівства та його роль у світовій економіці, можна скласти адекватне уявлення про політику, яку воно проводить у цій організації.
Після бурхливих 1970-х років, які кардинально перекроїли світовий ринок нафти, і злету її ціни в номінальному вираженні в 10–12 разів, Саудівська Аравія спробувала на початку 1980-х рр. одночасно вирішити два завдання. По-перше, зберегти свою роль стабілізатора світової пропозиції нафти і при цьому не допустити значного зростання ціни. По-друге, зберегти контроль над механізмом ціноутворення, який перейшов від нафтових компаній до країн-нафтоекспортерів.
Вирішення завдань ускладнювали багато чинників такі як попит на нафту, і її пропозиція. На початку 1980-х рр. США пройшли через дві глибокі рецесії. Споживання нафти у американській економіці 1978–1983 рр. знизилося на 19%, і відновилося воно лише до 1998 р. Європа минула пік споживання нафти у 1979 р., у 1979–1983 рр. воно скоротилося на 18%. Країни ОПЕК змінювали офіційні ціни на експортну нафту самостійно, без схвалення організацією, динаміка офіційних цін могла сильно відхилятися від цін на спотовому ринку, що бурхливо розвивається. На це наклалося значне зниження нафтовидобутку у Ірані та Іраку, які проводили у 1980 рр. між собою війну.
Методом проб та помилок у взаємодії з іншими членами ОПЕК Саудівська Аравія сформувала загальну, хай навіть і на декларативному рівні, стратегію поведінки на світовому ринку нафти. Було апробовано і єдино можливий механізм для реалізації єдиної нафтової стратегії через квотування обсягів нафтовидобутку.
ОПЕК перейшла до політики квотування у березні 1983 р. Квоти було встановлено Організації у цілому та 11 країнах-членах, а індивідуальна квота для Саудівської Аравії не встановлювалася. Спочатку Королівство намагалося виступити у ролі замикаючого постачальника (свінгера), регулюючи свій видобуток залежно від ринкової ситуації та видобутку партнерів з ОПЕК. Як показала практика, такий спосіб розподілу квот невигідний для країни і через короткий час Саудівська Аравія перейшла до політики утримання ніші з видобутку нафти. До певного моменту саудити намагалися зберегти за собою та іншими країнами ОПЕК колишній порядок визначення ціни нафти у прив’язці до так званої постачальної ціни у саудівському порту Рас-Танура. Однак із запуском ф’ючерсного контракту на нафту WTI у 1983 р. та нафту Brent у 1988 р. ці спроби були приречені. Вже 1987 р. Саудівська Аравія перейшла формульну ціну нафти, прив’язавши офіційну ціну продажу до бенчмарків спотових ринків.
Таким чином, до 1986-1987 рр. основні учасники нафтового ринку спільними зусиллями збудували принципово нову модель світового ринку нафти, яка функціонує й досі. Функція формування ціни нафти перейшла від нафтових компаній та держав-нафтоекспортерів до біржового ринку, а країни-нафтоекспортери стали прив’язувати офіційну ціну продажу своєї нафти до ціни ф’ючерсних контрактів на сиру нафту.
Функціональною роллю ОПЕК за вирішальної участі Саудівської Аравії стало, по-перше, забезпечення стабільної пропозиції нафти на світовому ринку у довгостроковому періоді, що досягається через підтримку безперервного припливу нових інвестицій у розробку та освоєння нових запасів; по-друге, згладжування коливань попиту нафту та її споживання через квотування нафтовидобутку, яке встановлюють всі учасники картелю. Фактично традиційна модель поведінки на світовому ринку Саудівської Аравії була перейнята Організацією ОПЕК в загальному. Ця конструкція утвердилася насамперед тому, що у її рамках країни ОПЕК могли реалізувати свої економічні інтереси – забезпечувати досить високий рівень прибутків від експорту нафти.
Така стратегія створила можливості для реалізації політики коридору для ціни нафти, основи якої на початку 1980-х рр. сформулював тодішній міністр нафти Саудівської Аравії Ахмед Закі Ямані. Ціновий коридор відповідає довгостроковим інтересам як країн-нафтоекспортерів, так і країн-нафтоімпортерів. Верхня межа цього коридору не повинна перешкоджати економічному зростанню споживачів нафти та світової економіки для забезпечення стійкості попиту на нафту, при цьому ціна нафти не повинна бути також вищою за ціну беззбиткового виробництва альтернативних джерел енергії. Ямані вважав, що у разі перевищення цього рівня розвиненим країнам потрібно не більше 7–10 років, щоб перейти до альтернативної енергетики. Нижня межа коридору має забезпечувати достатні експортні доходи країнам-нафтоекспортерам у розвиток власної економіки.
У 2001-2005 роках. обсяги видобутку постійно підвищувалися з 25,5 до 29,2 млн. барелів нафти/добу, але стало очевидно, що ОПЕК вичерпав доступні можливості з нарощування видобутку і надалі вони більше не зростали в таких обсягах. До середини 2008 р. ціни на нафту зросли до рекордних показників у 147 дол. США за барель нафти, але світова фінансова криза, що вибухнула, негативно позначився на ціні на нафту. Ціна впала до 40 дол. США за барель. Відповіддю Організації на дане падіння стало зниження добових обсягів видобутку нафти з 29,2 млн. барелів нафти до 25 млн. барелів нафти, основною метою зниження обсягів видобутку було недопущення обвалу ринку нафти, що разом з іншими позитивними факторами дозволило стабілізувати не тільки ціни на нафту. та світовий ринок нафти.
У 2011 р. Організацією було встановлено обмеження на видобуток нафти у розмірі добових обсягів у 30 млн. барелів нафти, за підсумками якого ціна на нафту впала зі 109 дол. США до 105,72 дол. США за барель нафти. Одним із ключових факторів, що визначили початок нової цінової війни на світовому нафтовому ринку, став активний розвиток видобутку нафти зі сланців у США у період 2013–2014 років. У 2014 р. внаслідок надлишку нафти на світовому нафтовому ринку ОПЕК ухвалив рішення відмовитися від обмеження видобутку як усередині організації, так і для країн, що входять до ОПЕК, що стало ключовим фактором початку цінової війни, а також боротьби за частку на світовому ринку нафти, що надалі призвело до дестабілізації світового ринку нафти та великих втрат як для країн-експортерів нафти, так і для країн, що входять до ОПЕК.
Інтенсивний розвиток технологій видобутку нафти, підтримка державою сланцевого видобутку нафти, високий рівень конкуренції на нафтовому ринку США, високорозвинений фінансовий ринок, а також тривалий період високих цін на нафту в 2010–2014 роках. позитивно позначилися розвитку нафтової галузі країни, забезпечивши її найвищими показниками зростання з 1986 р., і навіть забезпечили зниження обсягів імпорту нафти у країну.
Водночас обсяги видобутку нафти в країнах-учасницях ОПЕК зростали також завдяки відновленню видобутку в таких країнах, як Лівія та Ірак, які тільки почали одужувати від наслідків громадянських воєн. Необхідно відзначити, що зростання обсягів видобутку, а також експорту нафти супроводжувалося досить несприятливою ситуацією в економіці Китаю та країн Європи, які вплинули на ці показники. Внаслідок чого на світовому ринку нафти спостерігалося не лише значне переважання пропозиції над попитом, а й надлишок запасів видобутої нафти, що, у свою чергу, призвело до зниження вже до жовтня 2014 р. ціни на нафту марки Brent до 90 дол. США за барель.
На думку країн, що входять до ОПЕК, ситуація, що склалася на світовому нафтовому ринку, що виражається в основному низькими цінами на нафту, повинна була призвести не тільки до призупинення видобутку сланцевої нафти в США, оскільки ці проекти були рентабельні тільки при високих цінах на нафту, але та до збереження частки країн ОПЕК на світовому ринку нафти.
Читайте також: Особливості геополітичної ситуації в регіоні Перської затоки на фоні початку російського вторгнення в Україну
Разом з тим розгляд питання рентабельності проектів з видобутку сланцевої нафти в США є досить спірним, оскільки він також залежить від таких важливих факторів, як ділянка видобутку, проект, компанія-розробник. Так, падіння цін на нафту в даний період призвело до інтенсивного розвитку технологій видобутку нафти зі сланців, дозволивши нафтовій галузі США стати більш стійкою до змін цін на нафту. До того ж видобуток нафти із сланців має високі показники гнучкості видобутку, що дозволило при покращенні ситуації на світовому нафтовому ринку наростити обсяги її видобутку.
Можна сказати, що зниження обсягів імпорту США призвело до необхідності у виробників шукати нові ринки збуту, що також посилило конкуренцію на світовому нафтовому ринку. Це, у свою чергу, призвело до того, що експортери нафти не лише проти скорочення обсягів поставок, а й демпінгували нафтовий ринок для збереження своїх позицій на ньому.
Як і замислювалося однією з основних країн-учасниць ОПЕК – Саудівською Аравією, розв’язана цінова війна призвела до зниження обсягів інвестицій у сланцеві проекти США. Це призвело до зниження кількості бурових установок у США до кінця березня 2015 р. порівняно з жовтнем 2014 р. на 50%, проте обсяг видобутку залишався стабільним, тоді як інші незалежні країни, що видобувають нафту, продовжували активне нарощування обсягів видобутку, збільшуючи пропозицію нафти. на світовому нафтовому ринку.
Внаслідок дій ОПЕК, зняття санкцій з Іраку, що видобувають нафту, а також збереженням високого рівня пропозиції нафти на світовому нафтовому ринку призвели до того, що в січні 2016 р. ціна на нафту впала до 28 дол. США за барель, що стало неприйнятним. тільки для країн ОПЕК, але й для всіх країн-експортерів нафти, що залишилися, моментом, який став поворотним у даній ціновій війні. Саме ця подія стала вирішальною для ОПЕК, яка незабаром заявила про необхідність впливу на світовий ринок нафти шляхом обмеження видобутку країнами-учасницями Організації.
Так, у вересні 2016 р. ОПЕК ухвалила рішення про заморожування рівня видобутку нафти країнами-учасницями на рівні не більше ніж 33 млн барелів нафти/добу. Також було оголошено про необхідність створення Комітету, чиїм основним завданням став розгляд динаміки видобутку нафти в кожній нафтовидобувній країні та вироблення попередніх варіантів для регулювання ринку. У жовтні 2016 р. у ході Світового енергетичного конгресу країни ОПЕК та не-ОПЕК провели консультації щодо підвищення рівня взаємодії між країнами ОПЕК та іншими нафтовидобувними державами.
Саме в ході цього конгресу було ухвалено рішення про створення абсолютно нового інституційного механізму – ОПЕК+, який дозволив проводити переговори, а також домовлятися про зниження обсягів видобутку нафти не лише країнами Організації, а й іншими нафтовидобувними країнами, які підписали угоду. Також при ОПЕК було створено міністерський комітет, основним завданням якого став контроль за виконанням Угоди щодо зниження обсягів видобутку нафти. До Комітету увійшли п’ять міністрів, троє з яких були з країн Організації – Алжиру, Венесуели та Кувейту, а двоє з країн, які не входять до ОПЕК – Росії та Оману (The Joint OPEC-Non-OPEC Ministerial Monitoring Committee, JMMC).
«Ми оголошуємо про укладання історичної угоди про скорочення видобутку приблизно на 10 млн бар. нафти за добу з боку членів ОПЕК+ з 1 травня 2020 року», — повідомив у Twitter міністр енергетики Кувейту Халід Аль-Фаділь. Цей обсяг зниження видобутку нафти став рекордним за всю історію. Ця угода про скорочення обсягів видобутку нафти отримала назву ОПЕК++. Відеоконференція учасників, які бажають укласти цю угоду, тривала чотири дні. У ОПЕК++ входить 23 країни, проте крім них навіть Канада, які беруть участь у угоді, також мають намір скоротити обсяги видобутку нафти.
Зрештою, загальне зменшення обсягів видобутку нафти становило близько 15 млн барелів нафти/добу. Таким чином, Угода про скорочення видобутку між країнами ОПЕК і не-ОПЕК, яка також стала відомою як ОПЕК+, ОПЕК++, пройшла шлях становлення з механізму, який був спрямований на екстрене реагування на погіршення ситуації на світовому ринку нафти, у постійно діючий міжнародний ринковий інститут, який дозволяє як своєчасно реагувати на кон’юнктуру світового ринку нафти, а й здійснювати м’яку і гнучку політику щодо його стабілізації. На закінчення хотілося б відзначити, що спочатку ОПЕК створювалася для захисту нафтовидобувних держав від утиску їхніх інтересів найбільшими нафтовими компаніями під час укладання концесійних угод. Потім ОПЕК поступово перетворилася на найбільшого гравця на світовому ринку нафти, роль якого була однією з ключових до початку сланцевої революції у США. На даному етапі відбулася трансформація позиції ОПЕК, керівництво ОПЕК усвідомило необхідність укладання угоди ОПЕК+ і ОПЕК++ для стабілізації ситуації світовому ринку нафти, що посилило позиції як організації, і держав, які входять у угоду ОПЕК+ і ОПЕК++.
Для запобігання глибокому зниженню ціни в умовах зростаючої пропозиції Саудівська Аравія та ОПЕК пішли на стримування нафтовидобутку. При цьому вперше їм вдалося досягти аналогічних кроків від інших країн-нафтоекспортерів. Наприкінці 2016 р. було оформлено угоду ОПЕК+. З 1 січня 2017 р. узгоджену політику квотування нафтовидобутку, крім ОПЕК, стали проводити 10 країн-експортерів, які не входять у картель. Головним бенефіціаром політики ОПЕК+ зі стримування нафтовидобутку стали компанії в секторі нафти, що важко видобувається в США, які скористалися підвищенням ціни нафти для розширення видобутку та експорту. Фактично, країни ОПЕК+ погодилися віддати ринкову нішу конкурентам.
Угода ОПЕК+, що діє вже кілька років, для її учасників скоріше вимушена і тому нестабільна. У березні 2020 р. РФ вийшла з угоди, на що Саудівська Аравія відповіла масованим демпінгом на всіх російських експортних ринках. Протистояння Росії та Саудівської Аравії обернулося глибоким зниженням ціни нафти, чому сприяло обвальне скорочення глобального попиту на нафту через екзогенний шок коронавірусної інфекції.
Вимушений альянс ОПЕК і країн-експортерів, що не входять в картель, був відновлений під прямим тиском президента США Д. Трампа, який пригрозив розірвати угоди про стратегічне співробітництво з Королівством, припинити надавати йому військовий захист і вивести з його території військові бази і військовослужбовців. У квітні 2020 р. країни ОПЕК+ домовилися знизити нафтовидобуток майже на 10 млн бар./день. На початку 2021 р. вони вирішили продовжити обмеження на нафтовидобуток, зробивши винятки для держави-терориста Росії та Казахстану, квоти на видобуток яким були трохи підвищені. У світі відновлення світового попиту альянс поступово відновлюватиме видобуток, проте тимчасові рамки цього процесу прогнозувати неможливо. Стратегії безконфліктного виходу з угоди не існує, рано чи пізно конкуренція за ринки як між ОПЕК та експортерами, які не входять у картель, так і всередині самого картелю, розгориться з новою силою. Не виключено, щоправда, що, враховуючи глобальну тенденцію до декарбонізації світового економічного зростання, що посилюється, учасники ОПЕК+ віддадуть перевагу продовженню угоди про взаємодію на тривалу перспективу.
«Революція» неконвенційної нафти та подальше формування угоди ОПЕК+ відображають трансформацію у сфері глобального пропозиції нафти. Як мінімум із середини 2010-х рр. головною парадигмою розвитку світового ринку нафти стало очікування піку глобального попиту на неї. Вирішальне значення мають два моменти. По-перше, посилюється усвідомлення кінця зростання світового попиту нафту. Всесвітня пандемія коронавірусу наблизила настання піку світового попиту. По-друге, підірвані очікування те, що ціна недобутої, залишеної у землі нафти у майбутньому виявиться вищою, ніж у поточний період. Усе це ставить під сумнів стратегії зі стримування видобутку нафти з порівняно низькими витратами виробництва, якої з середини 1980-х дотримуються провідні країни ОПЕК. Також для країн-експортерів гостро актуальним стає перехід до економічного зростання, яке не залежить від нафти.
Отже, такі міжнародні організації як ОПЕК та ОПЕК+ мають велике значення у здійсненні зовнішньої політики Королівства Саудівської Аравії через визначальний вплив цих організацій на ринок цін на енергоносії в світі, що відповідно транслюється у зовнішньополітичну могутність Саудівської Аравії та інших країн Перської затоки. У 2016 році ОПЕК об’єдналася з іншими провідними країнами-експортерами нафти, які не є членами ОПЕК, щоб сформувати ще більш потужну структуру під назвою ОПЕК +.
Мета цього енергетичного картелю, де ключову роль відіграє Саудівська Аравія це здійснення контролю над нафти. Країни, які входять в картель ОПЕК + контролює понад 50% світових поставок нафти та близько 90% доведених запасів нафти. Ця домінуюча позиція забезпечує значний вплив коаліції на ціни на нафту, принаймні в короткостроковій перспективі. У довгостроковій перспективі його здатність впливати на ціну на нафту розмивається, насамперед тому, що окремі країни мають інші стимули, ніж ОПЕК + в цілому.
Сам картель ОПЕК+ почав існувати, частково, для протидії спроможності інших країн виробляти нафту, що може обмежити можливості ОПЕК контролювати поставки та ціни.
Власне в рамках картелю ОПЕК +, Саудівська Аравія змусила державу-терориста Росію знизити рівень нафтовидобутку для того, щоб утримувати стабільні ціни на нафту, та не дати їм опуститися до рекордно низького рівня. В свою чергу, країна-агресор змушена була закрити частину своїх нафтових родовищ, щоб виконати вимоги Саудівської Аравії, та не бути викиненою з організації ОПЕК +. Саудівська Аравія є суперником Росії у постачанні енергоносіїв, тому намагається обмежити вплив Москви на решту країн картелю для того, щоб зберегти свої економічні та політичні важелі впливу.
Власне через ці картелі Саудівська Аравія проектує свій зовнішньополітичний вплив на країни, яким необхідні енергоносії з регіону Перської затоки. Зокрема, через ключове становище у ОПЕК, Саудівська Аравія є ключовим союзником США на Близькому Сході та регіоні Перської затоки, не враховуючи Ізраїль та Туреччину. США зацікавлені у підтримці стабільних цін на нафту у світі для розвитку своєї економіки та розвитку економік країн-союзників. Крім того, як ключова країна ОПЕК, Саудівська Аравія уникає звинувачень зі сторони розвинених демократичних держав світу у встановленні авторитарного режиму в Королівстві, а також порушенні демократичних свобод людини. Яскравим прикладом використання свого привілейованого становища в ОПЕК було вбивство саудівського журналіста Д. Хашоггі, який проводив журналістські розслідування проти правлячої у Королівстві династії у 2018 р., що потім проявилося у погіршенні відносин США та інших демократичних країн світу у вигляді осуду дій монархії. Але це не вплинуло в загальному на підтримку, в тому числі і військову Саудівської монархії, яка крім енергетичного компоненту надає США підтримку у стримуванні агресивних дій Ірану, який є антагоністом і США, і Саудівської Аравії у регіоні Перської затоки.
Таким чином, участь і використання механізмів ОПЕК та ОПЕК плюс є важливою компонентою зовнішньої політики Саудівської Аравії на інші країни світу, а також на учасників картелів, які повинні враховувати думку Саудівської Аравії при ціноутворенні на енергоносії, що в свою чергу впливає на систему міжнародних відносин, де енергія є одним з ключових товарів та ринків.
Автор: політолог Мар’ян Лопата