У зовнішній політиці Саудівської Аравії, у тому числі, у енергетичному вимірі відіграють США, які здійснювали тривалий період визначальний вплив у регіоні Перської затоки через що відносини двох країн варто розглянути детальніше.
Королівство Саудівська Аравія, кероване сім’єю Аль-Саудів з моменту її заснування в 1932 р., має значний глобальний вплив завдяки тому, що в ньому знаходиться центр народження ісламської віри та великі запаси нафти. Тісні офіційні відносини США та Саудівської Аравії пережили низку проблем з 1940-х років.
У 1945 р. президент США Ф. Рузвельта та король Саудівської Аравії Абдул-Азіз ібн Сауда підписали «пакт Квінсі». Цей договір заклав основи присутності США у регіоні та надав американським компаніям монополію на розробку нафтових родовищ, відкритих у 1930-ті роки у Саудівській Аравії в обмін на гарантії захисту від зовнішніх загроз.
Особливо слід зазначити стабілізуючу роль саудівської нафти під час бурхливої політико-економічної перебудови регіону Перської затоки 1970-х – початку 1980-х.
Її частка в нафтовидобуванні несоціалістичних країн зросла з 8% в 1970 р. до 17% в 1974 р., а в розпал ісламської революції в Ірані в 1980-1981 рр. наближалася до 20%. Саудівська Аравія відіграла найважливішу роль розвитку Бреттон-Вудської фінансової системи, заснованої на домінуючій ролі американського долара. По-перше, Королівство погодилося продавати нафту за американську валюту, що прискорило її становлення як світової резервної валюти. По-друге, з середини 1970-х років і особливо з початку 1980-х саудівські доходи від експорту нафти масово прямували на купівлю облігацій американського Казначейства. У першій половині 1980-х років частка Саудівської Аравії в загальному обсязі боргових зобов’язань уряду США, що розміщуються, перевищувала 20–25%.
Рециклінг нафтодоларів до американської фінансової системи було продуманим і прорахованим на довгу перспективу кроком. Взаємовигідна угода пов’язала воєдино розвиток ринку капіталу США та потреби малозаселених країн Перської затоки з їх низькою здатністю ефективно абсорбувати стрибкоподібне зростання доходів від нафтового експорту у вигідному розміщенні фінансових ресурсів. Управління процесом рециклінгу нафтодоларів з 1974 р. взяла на себе спільна комісія з економічної співпраці між Саудівською Аравією та США. Рециклінг нафтодоларів здійснювався у закритому режимі. Ще адміністрація президента Р. Ніксона гарантувала центральному банку Саудівської Аравії повну закритість операцій із міністерством фінансів США, купівлі облігацій йшли в обхід відкритого ринку. Підкріпило всю цю конструкцію рішення Саудівської Аравії прив’язати свою валюту до долара. З 1973 р. курс ріалу був де-факто прив’язаний до курсу спеціальних прав запозичення МВФ та долара, а з 1986 р. – жорстко прив’язаний до долара.
В даний час політика США на Близькому Сході має такі цілі: гарантія безпеки Ізраїлю; сприяння мирному палестино-ізраїльському процесу; забезпечення стабільних поставок нафти до Європи та Азії, особливо з регіону Перської затоки; обмеження ролі та впливу Ірану, виключення створення ним ракетно-ядерної зброї; врегулювання ситуації в Сирії за умови відходу Асада; знищення терористичних груп та організації; стабілізація політичної ситуації в Іраку та Афганістані; збереження стабільності на Близькому Сході з урахуванням власних інтересів; перекладання на помірковані політичні режими та своїх союзників більшої ролі у підтримці стабільності та безпеки в регіоні, а також намагання схилити країни регіону до збільшення видобутку нафти та газу для потребуючих вуглеводні країн у зв’язку з санкціями накладеними на терористичне керівництво Російської Федерації(відповідно до визначення, яке схвалене центрально та східноєвропейськими країнами для окреслення кримінального режиму у Москві), а також більшої ролі у підтримці стабільності та безпеки в регіоні.
Загальне занепокоєння щодо ісламського екстремістського тероризму сунітів та терористичної політики іранського уряду, яка в останній рік радикалізується у зв’язку з допомогою Росії в її агресії щодо України є додатковими причинами для продовження стратегічної співпраці між США та Саудівською Аравією.
Політичні потрясіння та конфлікти на Близькому Сході, у Північній Африці створили нові проблеми, і колишня адміністрація Д. Трампа і теперішня адміністрація демократа Дж. Байдена прагне зміцнити зв’язки США з лідерами Саудівської Аравії в той час, коли політична еліта Королівства реалізує низку нових внутрішніх та зовнішніх політичних ініціатив.
З 2009 р. виконавча влада повідомила Конгрес про ймовірні продажі Саудівської Аравії озброєнь та військових послуг з потенційною загальною вартістю близько $139 млрд. доларів. З 2009 до 2016 р.р. США уклали угоди з Саудівською Аравією про продаж зброї на суму понад $65 млрд доларів.
З березня 2015 р. саудівські військові, які пройшли підготовку в США, використовують зброю американського походження, матеріально-технічну допомогу США та обмінюються розвідданими на підтримку військових операцій у Ємені. Законодавство, прийняте Конгресом, зумовлює умови, за яких Конгрес може схвалювати або не схвалювати продаж певного виду зброї та або наказує президенту припинити підтримку США військових операцій Саудівської Аравії без спеціального дозволу. Паралельно із тісними зв’язками у сфері безпеки в офіційних звітах США описуються обмеження прав людини та релігійних свобод у Королівстві.
Енергетичні відносини між США та Саудівською Аравією беруть початок із 1933 р., коли Саудівська Аравія надала нафтову концесію Каліфорнійській стандартній нафтовій компанії (нині Chevron). Ці відносини пройшли низку непростих етапів – від створення, заснованої американськими нафтовими компаніями, арабо-американської нафтової компанії (Aramco), націоналізації та передачі права власності «Aramco» Саудівської Аравії (перейменоване в Saudi Aramco), до ембарго на постачання сирої нафти до Сполучених Штатів у 1973 р. та різні періоди енергетичного співробітництва.
Читайте також: Значення міжнародного чинника у протистоянні Королівства Саудівська Аравія та Ірану
Зовсім недавно США існувала також можливості впливати на країни-виробників нафти в Перській затоці щодо її ціни. Кожен американський президент намагався вплинути на обсяги видобуток нафти та цінові рішення країн Близького Сходу, чи то Саудівська Аравія, Іран при шаху чи інші монархії Перської затоки з проханням тримати ціни на низькому рівні або, в окремих випадках, вони вмовляють їх підняти ціни.
Але з розвитком нових технологій, що призвели до видобутку сланцевої нафти та її додаткових обсягів у США та зняття заборони на імпорт нафти, ситуація з ціноутворенням змінилася. Сьогодні уряд Сполучених Штатів реалізує нові напрями своєї енергетичної політики в рамках загального плану «Америка насамперед» (America First), яка має як елементи прогресу, так і новизну.
У 2018 р. США споживали в середньому близько 20,5 млн. барелів нафти на день або близько 7,5 млн. бар/д нафтопродуктів. У 2018 р. Сполучені Штати імпортували близько 9,93 млн бард нафти з приблизно 86 країн. П’ять основних країн-імпортерів нафти в США в 2018 р. були Канада – 4,28 (43 5), Саудівська Аравія – 0,90 (9%), Мексика – 0,72 (7%), Венесуела – 0,69 ( 6%) та Ірак – 0,52 (5%). На країни ОПЕК припадає – 2,89 (29%), країни Перської затоки – 1,58 (16%). При цьому обсяг експорту нафти становив близько 7,59 млн. бар/д в 190 країн і 4 території США, з яких близько 26% становила сира нафта, а 74% – не сира нафта. Через війну чистий імпорт (імпорт з відрахуванням експорту) нафти становив близько 2,34 млн. барелі.
Це, звичайно, вірно, що сьогодні Сполучені Штати імпортують менше нафти з регіону, ніж у недавньому минулому, враховуючи революцію у технології її видобутку та переробки у самих США. Але потреба Америки в нафті з Перської затоки завжди була скромною. Натомість роль країн Перської затоки на світовому нафтовому ринку дуже значуща.
Саудівська Аравія та її партнери Кувейту та ОАЕ досі мають вільні виробничі потужності, які дають змогу постачати додаткові обсяги нафти на ринок у період кризи або скоротити видобуток, щоб підтримати ціни.
Після вбивства саудівського журналіста Джамала Хашоггі у консульстві Саудівської Аравії у столиці Туреччини Стамбулі, американські політики та деякі члени Конгресу США висловили намір вжити заходів проти Саудівської Аравії за її очевидну роль.
Сьогодні енергетичні відносини США та Саудівської Аравії включають три важливі аспекти: торгівля енергоресурсами, ділові операції, світові ціни на нафту.
Торгівля енергоресурсами. Торгівля сировинними товарами між Сполученими Штатами та Саудівською Аравією є двосторонньою та значною мірою орієнтована на імпорт сирої нафти з Саудівської Аравії до США. У період між 1973 та 2017 pp. цей показник становив від 132 000 до 1,73 млн. бар. З січня по липень 2018 р. покупці зі США імпортували близько 795 000 бар/д сирої нафти і 20 000 бар/д. нафтопродуктів до Саудівської Аравії. Сира нафта із Саудівської Аравії у період становила приблизно 10% від загального імпорту США. Саудівська Аравія купує невелику кількість, приблизно від 1000 до 4000 барелів на добу, нафтопродуктів американських компаній.
Ділові операції. Саудівська Аравія має різні пов’язані з енергетикою ділові інтереси в США.
Saudi Aramco через дочірню компанію Saudi Refining, Inc. володіє та управляє нафтопереробним заводом у 600 000 бар \д у Порт-Артурі, штат Техас. На її частку припало близько 31% імпорту сирої нафти до США із Саудівської Аравії у період із січня до липня 2018 р. Компанія також управляє мережею терміналів для зберігання нафтопродуктів. Інші дочірні компанії, розташовані в США, включають “Aramco Services”. Крім надання технічних, інжинірингових та управлінських послуг, «Aramco Services» також керує трьома дослідницькими центрами в Х’юстоні, Техас, Бостоні, штат Массачусетс і Детройті, Мічиган.
Нафтохімічна виробнича компанія Saudi Basic Industries Corporation (SABIC) має кілька виробничих підприємств. та технології розвитку об’єктів у США. У рамках своєї довгострокової стратегії компанія Saudi Aramco заявила про намір розширити свою діяльність у нафтохімічному виробництві.
Енергетичні компанії США також мають ділові інтереси у Саудівській Аравії. Exxon і Chevron мають спільні підприємства та інші ділові угоди в країні. Компанії з обслуговування нафтових родовищ, такі як Halliburton і Schlumberger, присутні в країні. У березні 2018 р. компанія «Saudi Aramco» оголосила про укладання угод з обслуговування нафтових родовищ з потенційною вартістю понад $10 млрд. з фірмами США. Американські компанії також виборюють саудівську програму ядерної енергетики.
Світові нафтові ціни. Саудівська Аравія є третім за величиною виробником сирої нафти у світі (10,4 млн бар/д) після США та Росії та має другий за величиною доведених запасів нафти після Венесуели. Сполучені Штати є найбільшою країною, що споживає нафту, на рівні майже 20 млн. бар.
Після вбивства саудівського журналіста Джамала Хашоггі у консульстві Саудівської Аравії у столиці Туреччини Стамбулі, американські політики та деякі члени Конгресу США висловили намір вжити заходів проти Саудівської Аравії за її очевидну роль.
Будь-який розгляд чи аналіз наслідків дій США спрямовані проти Саудівської Аравії за її причетність чи відсутність співробітництва у розслідуванні смерті Джамаля Хашоггі американськими експертам і видаються вельми непродуктивними, спекулятивними та шкідливими.
Низка конгресменів, разом із представниками адміністрації, закликали до можливого обмеження імпорту сирої нафти з Саудівської Аравії до США. З огляду на важливість політичних, військових та економічних зв’язків між Сполученими Штатами та Саудівською Аравією цілком можливо, що Сполучені Штати не будуть вдаватися до жодних дій. Реакція Саудівської Аравії на будь-які дії, вжиті щодо Сполучених Штатів, також неясна. У жовтні 2018 р. міністерство закордонних справ Саудівської Аравії заявило: «Королівство підкреслює, що воно відповість на будь-які заходи проти нього із ще сильнішим контрзаходом». Хоча ця заява була досить рішуча, у ній не згадувалася нафта. Через два тижні міністр енергетики Саудівської Аравії Халід Аль-Фаліх заявив, що не зацікавлений у повторенні нафтової кризи 1973 р., пов’язаної з введеним Саудівською Аравією нафтовим ембарго проти Сполучених Штатів.
Однак ринок нафти в 2018 р. сильно відрізняються від ринку 1973 р., коли більша частина нафти не продавалася за довгостроковими контрактами, а інфраструктура торгівлі була незначною, не існувало ф’ючерсних контрактів, спотові угоди обмежувалися біржою в Роттердамі (Голландія), не торгових компаній, які сьогодні керують пунктом призначення нафтових вантажів у всьому світі. Навіть якщо припустити, що Сполучені Штати вирішили обмежити експорт усієї або частини саудівської нафти, то який буде результат – не відомо, але цілком імовірно, що це спочатку торкнеться американських нафтопереробних заводів, які використовують цю нафту. Якщо в Саудівської Аравії виникнуть обмеження зі збутом, то доведеться заповнити його іншими постачаннями, шукати інших покупців цієї сирої нафти або просто менше виробляти. Відповідь, яку може зробити Саудівська Аравія, є відкритою у тому сенсі, що або видобувати більше, або менше нафти, що може стати ефективним засобом у руйнуванні ринку. Якщо у відповідь на ембарго Саудівської Аравії нафти США перероблятимуть менше сирої нафти, американські споживачі побачать швидке зростання ціни на бензин. Однак підвищення цін навряд чи буде обмежено Сполученими Штатами, тому що. ринок нафти є світовим ринком, тому всі країни-споживачі зіткнуться із високою ціною на нафтопродукти.
Крім того, ця стратегія може мати інші негативні наслідки з погляду Саудівської Аравії. Більш високі ціни на нафту були пов’язані з уповільненням економічного зростання та рецесією у країнах-імпортерах нафти. Водночас використання нафти як «зброя» може прискорити використання автомобілів без традиційного двигуна, що суперечило довгостроковим інтересам Саудівської Аравії.
Проте скорочення видобутку нафти та підвищення цін навряд чи на користь Саудівської Аравії у найближчій перспективі. Через характер попиту на нафту відсоткове збільшення цін, ймовірно, буде більшим, ніж відсоткове скорочення виробництва, що призводить до збільшення загального доходу. Нафта США характеризуються високими витратами видобуток проти саудівської нафтою. Якщо збільшення видобутку нафти в Саудівській Аравії призведе до зниження світових цін на нафту, це може призвести до зниження видобутку нафти в США і фінансових труднощів для виробників у США.
Можливо, зниження цін може призвести до зниження ефективності витрат, що у більш ранні періоди низьких цін призвело до зниження беззбитковості для американської нафти. З іншого боку, США та світові споживачі нафтопродуктів виграють від цієї стратегії. Хоча ця стратегія може розглядатися як сприятлива для країн споживачів, партнери Саудівської Аравії з ОПЕК зазнають фінансових втрат разом із самою Саудівською Аравією. Цю стратегію також навряд чи можна ідентифікувати з політикою використання нафти як політичну зброю. Прагнення Конгресу США обмеження імпорту. Дії США щодо обмеження імпорту сирої нафти з Саудівської Аравії можуть певною мірою вплинути на доходи саудитів, а також витрати НПЗ США. Дія у відповідь Саудівською Аравією можуть створити додаткові негативні ринкові результати. Початкова поведінка ринку та цін, – яка може виникнути внаслідок можливих цих дій, які обмежують торгівлю енергоресурсами між найбільшою у світі країною-споживачем нафти та найбільшим експортером нафти, – непередбачувана.
Додаткові заходи у відповідь можуть погіршити ситуацію в залежності від вибраних дій. Саудитам потрібно буде або збільшити продаж нинішнім покупцям, або знайти нових покупців, ймовірно, за рахунок зниження цін, щоб продати нафту, призначену для Сполучених Штатів. У свою чергу, нафтопереробні заводи США мають знайти альтернативні джерела, ймовірно, за рахунок підвищення ціни на сиру нафту з аналогічними якісними характеристиками. Підвищення цін на нафтопродукти поряд із впливом санкцій на іранську нафту, погіршенням торговельних відносин між Сполученими Штатами та Китаєм та уповільненням економічного зростання – все це може призвести до серйозних політичних наслідків та проблем для економіки США та світу.
Крім відносин у галузі енергетики та продажу нафти США мають із Саудівською Аравією тісні зв’язки в галузі оборони та безпеки, які спираються на давні програми військової співпраці та доповнюються продажами зброї, а також боротьбою з тероризмом.
Готовність США озброювати та навчати саудівські сили безпеки може зменшити потенційний тягар США, але може також глибше заплутати Сполучені Штати у дилемах чи суперечках із правлячою елітою Королівства. В останні роки політики США взаємодіють із новим класом саудівських лідерів у складний та бурхливий період для Королівства та його сусідів.
Атаки ісламської держави, перехід влади до нового лідера Королівства, розпад підтримуваного Саудівською Аравією перехідного уряду в сусідньому Ємені, тенденції на ринку нафти, російське військове втручання в Сирію, іранська ядерна програма та регіональна активність інших держав Близького Сходу – все це чинило тиск на саудівських лідерів та перевірило на міцність американо-саудівські відносини. Прагнення Саудівської Аравії до проведення незалежного та наполегливого курсу з питань регіональної безпеки та амбітні плани її лідерів щодо перетворення економіки відображають ці побоювання, але також відкривають нові можливості для партнерства США та Саудівської Аравії та створюють спільні ризики.
Тісна співпраця США та Саудівської Аравії у сфері безпеки продовжується паралельно з роботою щодо подолання розбіжностей між США та Саудівською Аравією щодо деяких загроз регіональній безпеці. Друга каденція президента Б. Обами характеризувалася напруженістю між американськими та саудівськими лідерами з ключових питань, зокрема щодо конфлікту в Сирії, ядерної програми Ірану та політики США щодо Єгипту. Багато з цих питань на додаток до військово-політичних подій в Ємені та кампаній проти Ісламської держави та інших насильницьких екстремістів залишаються важливими на порядку денному двосторонніх відносин і обговорювалися під час візиту президента колишнього президента США Д. Трампа у 2017 р. до Королівства та візиту наслідного принца Мухаммеда бен Салмана у 2018 р. у США. Президент Трамп та Король Салман бін Абд аль Азіз домовилися про продовження «Стратегічного партнерства у XXI столітті», яке було сформовано ще у 2015 р.
Президент Д. Трамп і король Салман також домовилися про «Спільне стратегічне бачення для Королівства Саудівської Аравії та Сполучених Штатів Америки» та оголосили про плани створення «Спільної стратегічної консультативної наради», яка призначена для зустрічей не рідше одного разу на рік, чергуючи дві країни для огляду двостороннього співробітництва.
З 2015 р. король Салман і наслідний принц Мухаммед бен Салман активно проводить зовнішню політику Саудівської Аравії на всьому Близькому Сході, кидаючи виклик Ірану, відновлюючи діалог з Іраком, намагаючись ізолювати Катар і беручи участь у війні, що триває.
Критики військової присутності США на Близькому Сході справедливо ставлять під сумнів необхідність та роль військових США у забезпеченні комерційного потоку вуглеводнів. З перебоями постачання, якщо вони є короткостроковими, можна відносно легко впоратися завдяки стратегічним запасам нафти та нормальній роботі ринків. Ціни можуть піднятися, але згодом вони спустяться.
Але, як і раніше, існують деякі американські інтереси, пов’язані з нафтою, які обґрунтовують певний розмір військової присутності США в Перській затоці. Регіональні держави можуть використати свою військову міць для припинення потоків нафти. Так, наприклад, сталося внаслідок танкерної війни 1980-х років та під час ірано-іракської війни та вторгнення Іраку при Саддамі Хусейні в Кувейт у 1990 р.
Військова присутність США в Затоці може перешкоджати аналогічним подіям, а якщо вони таки відбудуться, то сприятиме тому, щоб дати ефективну військову відповідь. Існує ще один сценарій, за якого присутність американських військових у Перській Затоці може слугувати інтересам Америки. США одержують дуже мало нафту з регіону. Китай, однак, отримує 44% своєї нафти із країн Перської затоки. Сьогодні Пекін та Вашингтон зацікавлені у безперешкодному потоці вуглеводневих ресурсів із країн Перської затоки. У разі конфлікту в Східній Азії за участю США можливість контролювати доступ Китаю до близькосхідних ресурсів дає стратегічні переваги.
Деякі аналітики і спостерігачі закликали до переоцінки відносин США і Саудівської Аравії на тлі військової кампанії Королівства, що триває, в Ємені.
Вони посилаються на занепокоєння щодо ситуації з правами людини в Королівстві, а також на заклики з боку деяких саудитів до насильницького екстремізму ісламізму. Офіційні особи США публічно закликали Королівство Саудівської Аравії домагатися врегулювання в Ємені шляхом переговорів, дозволяти мирні висловлювання незгоди вдома та допомагати боротися з екстремізмом за кордоном. Але різка офіційна критика із боку США політики Королівства зазвичай залишається предметом приватного дипломатичного участь, а чи не офіційних громадських обговорень.
Згодом посадові особи Саудівської Аравії та США періодично намагалися сформулювати загальне «стратегічне бачення», яке включає, але не обмежується, оборонним та контртерористичним партнерством. Оскільки Королівство позиціонує себе як центр глобальних інвестицій, комерційні зв’язки та інвестиційні можливості можуть створити нові зв’язки між саудитами та американцями, навіть якщо американські фірми можуть не користуватися привілейованою роллю, яку вони грали на саудівському ринку.
Наступне покоління лідерів Саудівської Аравії також може сигналізувати про припинення системи правління, що базується на консенсусі в сім’ї Аль-Саудів, що існувала з 1960-х років. Попередні адміністрації США налагодили зв’язки з різними королівськими структурами та органами безпеки в Саудівській Аравії, прагнучи широкого партнерства з різними центрами влади.
Консолідований контроль може змінити динаміку співробітництва США та Саудівської Аравії, особливо щодо закупівель військової техніки Саудівською Аравією. В якості альтернативи, якщо ініціативи наслідного принца зупиняться або проваляться, недавні події можуть ознаменувати початок більш нестабільного періоду в Королівстві та ускладнять американо-саудівські відносини, що може мати різні та серйозні економічні та політичні наслідки.
Майбутнє Саудівської Аравії, безперечно, буде набагато менш передбачуваним і стабільним, ніж останні півстоліття. Спокійний темп соціально-економічного життя Королівства змінився на волатильність. Побічні ефекти ведуть до зміни у всьому регіоні та створюють нові додаткові питання проб.
У США низка експертів вважає, що Вашингтон має наполягати на більш консервативному підході, тому що інтереси США поставлені на карту. Необхідно спробувати якнайшвидше покласти край єменській катастрофі, щоб запобігти ескалації, що війна з Іраном – навмисна чи ненавмисна – не є американським інтересом, і Сполучені Штати також повинні уникати втручання у політику королівської родини. Очевидно, що Сполучені Штати мають величезний важіль з огляду на залежність Саудівської Аравії від американської військової підтримки та запасних частин.
Якщо у двосторонніх відносинах переважатимуть минулі моделі взаємодії, лідери обох сторін можуть прагнути підтримувати солідарність і одночасно керуючи точками розбіжностей та чинити опір деяким закликам з обох сторін до більш фундаментальної переоцінки партнерства. Конгрес США, зі свого боку, бажає продовжити формувати двосторонні відносини через нагляд за співпрацею США та Саудівської Аравії в галузі безпеки та брати участь у вирішенні питань регіональної економічної та дипломатичної політики.
Ймовірно, США найближчими роками, під впливом змін, що відбуваються на Близькому Сході та у світі, переглядатимуть свої традиційні інтереси у зовнішній політиці, співвіднісши їх з наявними ресурсами та можливостями та зростаючою роллю інших акторів, включаючи і Саудівську Аравію.
Таким чином, відносини із Саудівською Аравією були і є стрижнем усієї зовнішньої політики США у близькосхідному регіоні, та регіоні Перської затоки зокрема. Одним із ключових інтересів США в Перській затоці залишається вільне постачання нафти та природного газу, а Саудівська Аравія виступає як ключовий стратегічний енергетичний партнер.
Автор: політолог Мар’ян Лопата.