Здавалося б, в епоху цифрових знайомств зустріти свою людину стало ще простіше. Один клік, і ось у вас вже почався діалог. Однак для того, щоб спілкування переросло на щось більше, потрібно докласти чимало зусиль, але… Вони все одно зникають.
Торік 27-річна Світлана, менеджер по роботі з клієнтами однієї київської компанії, нарешті знайшла свою другу половину. Познайомившисьсь в інтернеті з хорошим чоловіком, він миттєво увірвався у її життя.
Зазвичай вона регулярно затримувалася на роботі, а часом навіть у вихідні вирішувала нагальні питання з колегами. Провести весь вечір у суші-барі з чоловіком (при цьому не аби яким, а «приголомшливим») здавалося чимось незвичайним. Але ж так сталося! Принаймні Світлані так здалося.
Все проходило гладко. Ніяких незграбних пауз та збентеження. «Я завжди сильно хвилювалася, спілкуючись із чоловіками, але цього разу все було ідеально. Абсолютне порозуміння з перших секунд», – згадує Світлана.
Щоправда, вона все одно сумнівалася, що навіть за такого «ідеального» розкладу все вийде. Боячись повірити, що відбувається, Світлана все одно побоювалася, що одним побаченням все й закінчиться. Але ж ні! Чоловік написав їй того ж вечора, а потім наступного ранку, вдень і так далі. Протягом наступного місяця дівчина насолоджувалася романом. Спільні прогулянки, походи в кіно та ресторани, перегляд серіалів, секс – все було так, як вона не мріяла.
Чоловік, назвемо його Михайло, здавався чуйним, уважним, умів дивувати і, зважаючи на все, був налаштований серйозно. Йому подобалося, коли Світлана сміялася з його жартів, коли раділа сюрпризам, коли розкривалася перед ним і не боялася показати свою вразливість. «Невже той самий?..» Світлана була така закохана, що вирішила познайомити чоловіка зі своєю родиною. Це стало початком кінця. (Читайте також,Чому все більше жінок вважають за краще залишатися “старими дівами”).
«Він нізащо не захотів зустрічатися з ними. Так чинив опір, ніби я кликала його в клітку до тигра. Це просто сімейна вечеря, нічого більше. Я не розуміла, що сталося», – зізнається Світлана.
Після знайомства, що не відбулося, все пішло навперекосяк. Від колишньої чуйності та щирості нічого не залишилося: натомість коханий дівчини наче виставив непроникну стіну навколо себе. Він не передзвонював, «забув» відповідати на повідомлення, затримувався на роботі. На всі запитання та спроби достукатися часто просто перекладав тему розмови та швидко її згортав. (Читайте також, Топ 5 способів знову “захотіти” свого чоловіка: спробуйте їх).
Світлана вирішила, що у такому відношенні винна вона сама: можливо, не помітила, як почала тиснути на коханого. Тоді вона вирішила «виправитися» — оточила чоловіка ще більшою турботою та увагою.
Стала готувати йому улюблені страви, писала романтичні повідомлення, навіть фільми для спільного перегляду стала вибирати такі, які б сподобалися не їй, а в першу чергу йому. Ситуацію це лише посилило.
«Через якийсь час Михайло раптом сам почав дуже дивну розмову, в процесі якої зізнався, що насправді я йому ніколи не подобалася. Нібито він швидко це зрозумів, пошкодував, що взагалі почав спілкуватися, а потім просто чекав на зручний момент, щоб зі мною порвати», — згадує Світлана.
Ця заява приголомшила її… але не надто сильно. Адже глибоко всередині вона і так підозрювала, що недостойна любові та безтурботних стосунків. Будь-хто — тільки не вона.
Світлана вважала, що в порівнянні з основною масою оточуючих дівчат вона завжди була недостатньо хороша, хоч би як старалася. Недостатньо розумна…, красива…, начитана…. Фігура в неї така собі, як і почуття гумору. Дівчина звикла, що чоловіки, які рідко з’являються в її житті, спочатку начебто симпатизують, а потім, «коли у всьому розберуться і побачать, яка вона насправді», зникають.
«Хлопці казали мені, що я дуже хороша, а потім усе якось руйнувалося, буквально раптово», — зізнається дівчина.
Від любові до ненависті, як відомо, кроків не так багато. І чим ближче партнери один до одного, тим сильніша між ними напруга — не лише сексуальна.
Психологи виділяють кілька типів прив’язаностей, що виникають між людьми. Один із найпоширеніших — співзалежність. Саме вона і зв’язала Світлану з її прекрасним Михайлом. У таких відносинах партнери ніби грають у наздоганяння: один зі страху втратити іншого обмежує життя партнера і влаштовує сцени ревнощів.
Інший змушений замикатися і дедалі більше віддалятися від «агресора». Перший наздоганяє, а другий – тікає. У нашій історії Світлана вирішила піти на зближення і отримати визначеність у житті, а її чоловік не вигадав нічого кращого, окрім як рятуватися втечею, як тільки все почало, на його думку, заходити надто далеко.
Найчастіше подібні стосунки закінчуються розставанням, а колишні закохані продовжують грати звичні ролі, але з новими партнерами. Невже таке порочне коло не розімкнути? Відповісти на це запитання, допоможе психолог у сімейних справах Анетта Орлова. І ось що вона розповіла.
«Кожна жінка мріє про кохання та взаємні почуття. Але іноді душевна прихильність і пристрасть можуть перетворитися на залежність. Це може відбуватися, якщо у дівчини висока тривожність, як наслідок — внутрішня невпевненість у собі».
«Якщо вона схильна до самозвинувачення та переконана, що не здатна пережити розрив, то нових нормальних відносин у її житті вже не буде. Всі ці страхи змушують її постійно фокусувати увагу на чоловікові, на тому, як він до неї ставиться, і, більше того, весь час доводити йому, що вона варта цього кохання.
А от доводити у всіх виходить по-різному, багато хто настільки намагається, що порушує всі можливі межі іншої людини — і від кохання та пристрасті після цього мало що залишається».
Кохання, на думку Анетти Орлової, завжди ґрунтується на глибинному відношенні людини із самим собою. «Цей зв’язок має бути повноцінним, тоді дівчина не втратить віри в себе і своє майбутнє, навіть переживши розрив відносин із конкретним партнером. Я багато років працюю психологом і бачу, що тема самооцінки базова у відносинах не лише з коханими, а й у відношенні до кар’єри, друзів і у всіх сферах життя.
Такі «відносини кохання», в яких жінка весь час перебуває в залежному положенні, успадковуються по материнській лінії. Тобто дочка повторює модель взаємодії із партнером своїх матері, бабусі. Відбувається це, як правило, несвідомо. Більше того, проблеми в особистому житті такі жінки часто пояснюють “вінцями безшлюбності” або “родовими прокльонами”, а насправді це повторювані моделі поведінки і сімейні сценарії».
Анетта Орлова пояснила, що причина схильності криється в дитинстві. Тип прихильності формується в ранньому віці і залежить від того, наскільки активно батьки дбали про дитину, скільки уваги їй приділяли, були холодні з ними або, навпаки, «душили» своєю любов’ю.
«Емоційна холодність матері стосовно доньки може призвести до того, що вже доросла жінка буквально “вибиватиме” емоції у свого партнера, щоб заповнити внутрішню душевну порожнечу. Такі жінки потребують постійних емоційних гойдалок. Це призводить до надмірного ”випарювання” позитивних почуттів та емоцій».
Виходить, що чим більше ніжніші, довірливі та гармонійні стосунки у батьків та їх дитину, тим здоровішою і ціліснішою віна виросте. Ігнорування, зневага, тривала відсутність родинного тепла у домі можуть негативно вплинути на формування прихильності. Як правило, в дитинстві людина, від якої «втікають» батьки, вимагає їхньої любові та уваги за допомогою крику, сліз, примхливої поведінки. Він ніби каже їм: «Я тут, подивіться на мене!»
Подорослішавши, людина з подібним досвідом шукатиме таких самих «холодних» стосунків із партнерами. Так, багато дівчат влаштовують «скандали» начебто на рівному місці і, отримавши розрядку, ще більше люблять своїх партнерів (які грають у цей момент роль батька).
Вони відчувають задоволення, тому що «мама нарешті накричала на мене, а отже, я не пусте місце — отже, я існую».
Люди, що нерідко «тікають», виявляють схильність до маніпулювання і жорстокості. Так було і в історії Світлани: чим більше вона намагалася догодити партнеру, тим дивніше, на її думку, він поводився. У їхніх стосунках виникла зневага, і навіть коли дівчина признавалася у своїх почуттях, він у відповідь завдавав їй болю: «Якийсь момент мені навіть здалося, що йому подобається мене карати. І я була не проти».
Анетта Орлова впевнена: це досить типове наслідок співзалежних відносин.
«У партнера, що уникає, як правило, самооцінка вища, ніж у наздоганяючого. Він почувається впевненіше і вважає, що гідний завжди найкращого. Коли любов починає поступово згасати, така людина може почати виявляти не найкращі риси свого характеру.
Фокус його уваги загострюється на недоліках чоловіка чи дружини, починаються прискіпуватись, невдоволення, маніпуляції та відверті випади. Відчуваючи емоційну слабкість партнера, лідируючий починає самостверджуватись за його рахунок. Важливо вчасно вловити дисбаланс і за найменших ознак тиску не боятися спокійно це обговорювати. Але насправді це дуже непросто.
Механізм співзалежності працює не лише щодо жінок. «Чоловіки також обирають собі в пару людину, стосунки з якою або повторюватимуть, або, навпаки, абсолютно спростовуватимуть той уклад, який був у них у дитинстві. Якщо батьки постійно з’ясовували стосунки, могли словом сильно поранити один одного, якщо скандали були звичною справою, то хлопчик може мріяти про те, що у його сім’ї все буде зовсім інакше.
І, як повна протилежність, його притягуватимуть жінки, які поводяться малоемоційно та стримано. Якщо у чоловіка запальна мати, яка була емоційно активною, він прагнутиме більш спокійної партнерки», — пояснила Анетта Орлова.
А от якщо у чоловіка в дитинстві була холодна і відсторонена мама, то він, з одного боку, вважатиме це нормою, а з іншого — і сам не виявлятиме сильних емоцій. Крім того, йому вкрай важко вибудовувати близькі відносини з будь-ким, адже він ніколи не бачив прикладу такого зв’язку.
Так, наприклад, склалося в житті 43-річного системного адміністратора Андрія, який завжди вибирав відсторонених та холоднокровних жінок. Його батьки без зайвого галасу розлучилися, коли йому було 12, а раніше, за спогадами, «жили як чужі люди». Я ніколи не помічав, що між ними щось не так. Не було сварок, скандалів. Мама не ображалася, навіть коли тато забував про важливі свята, не підвищувала голосу. Все було гаразд, але потім вони просто вирішили жити окремо».
Здавалося б, розставання найближчих людей у житті мало стати серйозним ударом для 12-річного хлопчика. Але Андрій наче «нічого не помітив». І справді, після того, як батько пішов із дому, мало що змінилося. Просто у квартирі стало жити на одну людину менше.
Андрій ніколи не прагнув завести стосунки і мало цікавився дівчатами, але кілька разів у нього виникали досить тривалі зв’язки.
«Я одружився в 30-ть — відчув, що настав час. Вона була хороша дівчина, вихована, нічого від мене не вимагала. Але довго ми так і не прожили, колись вона почала займати занадто багато місця в моєму житті, я відчував, що потрапив у капкан, і запропонував розійтися. Зараз не розумію, навіщо так вчинив. Іншого виходу тоді я не бачив. І мені справді полегшало, коли я залишився один», — поділився Андрій.
Анетта Орлова так пояснює цю ситуацію: «Вибудувати якісні, гармонійні відносини, в яких дві людини приймають і підтримують одна одну і не лише в період закоханості, а й надалі, — це дар і мистецтво! Будь-які відносини наповнені напругою, бувають різні періоди, підйоми та спади, виникають спокуси та нові можливості. Не всі люди готові долати труднощі, у багатьох спрацьовує установка на уникнення складнощів».
Звучить не надто оптимістично. Невже те, що нам передали в дитинстві батьки, так і залишиться з нами назавжди? І якщо наша мама була «наздоганяючою» або «тікаючою», то й ми за її сценарієм будемо все життя або кидати, або виявлятися покинутими? Анетта Орлова впевнена, що все не таке сумно.
«Шанс вибудувати гармонійні стосунки є у всіх! Важлива для цього умова, щоб обидва партнери були готові до цього. І якщо дві людини захочуть зустрітися зі своїми страхами і, більше того, поговорити про них із близьким, то багато складнощів можуть бути переборними. Тут дуже важливо, щоб обидва прагнули цього».
Найчастіше саме залежний партнер постійно намагається щось робити з стосунками, виправити їх, а той, хто уникає словом і справою, демонструє свою байдужість.
Такі відносини можуть бути трансформовані, якщо залежний партнер намагатиметься більше фокусуватися на самому собі і перестане вимагати від іншого того кохання, про яке мріє. А партнер, що уникає, повинен постаратися розібратися зі своїм страхом відносин і поступово дозволити собі з близькою людиною формувати спільний простір. Все в міру.
Дуже важливо діяти з любові до партнера та до самого себе! Це дуже глибокий та позитивний мотив. Якщо ми у відносинах виявляємо кращу частину себе, то й відносини трансформуються на краще і партнер змінюється, принаймні якщо це не крайній випадок.
Це не означає, що все відбувається без сварок. Життя — це кольорове полотно, і якщо ти обираєш людину для сімейного союзу, то будуть дуже різні моменти: десь полотно тріщатиме по швах, десь буде та кольорова гама, далека від ідеалу. Кожен із партнерів має право бути і крім того, бути таким, яким він хоче бути, яким він є. Оце про любов, — впевнена Орлова.
Але як же знайти «ту саму» людину, яка погодиться разом пройти всі випробування та трансформації? Багато хто боїться навіть починати пошуки, пояснюючи це тим, що вони «проблемні» і краще їм постояти осторонь, поки інші в той же час утворюють успішні союзи.
«Насамперед потрібно, зрозуміло, опрацювати свої стосунки з батьками, прийняти їх та подякувати за все те, що вони вам дали! Навіть якщо ці стосунки були травмуючими, подякуйте татові та мамі за те, що вони дали вам життя і можливість проживати його так, як ви хочете. Які в нас стосунки з батьками — такі самі стосунки і із самими собою. Я завжди повторюю, що тільки з вдячністю можна дійти до благополуччя, зокрема й до сімейного. Якщо ви зможете полюбити і прийняти себе, то приймете і полюбите іншу людину», — пояснила психолог.
А що робити, якщо ви вже перебуваєте в співзалежних відносинах, в яких граєте роль тікаєте чи наздоганяє? Відносини, які, швидше за все, не приведуть ні до чого доброго, але які при цьому не хочеться втрачати? Анетта Орлова і тут упевнена, що безвихідних ситуацій немає.
«Існує одна основна формула — чим сильніше один партнер тікає від уподобання іншого, тим сильніше другий добивається уваги першого. І це нагадує замкнене коло: наздоганяючий живе у власній ілюзії про те, що його щастя неможливе без уникаючого об’єкта кохання».
«У хід іде все: маніпуляції, тиск на почуття провини, погрози та будь-які інші хитрощі. Він вважає, що кохання можна досягти, головне більше намагатися! А партнер, який у стосунках уникає прихильності та залежності, насправді просто боїться висловити власні почуття.
Можна було б припустити, що такі стосунки закінчаться, варто тільки з’явитися на горизонті незалежному партнеру, але насправді й уникаючий, і наздоганяючий просто не звернуть на нього уваги».
Перший крок до виходу із залежних відносин – це визнати, що залежність у парі існує, визнати, що вона завдає шкоди обом партнерам. Потрібно перефокусувати свою увагу. Якщо наздоганяючий почне вибирати себе, а не об’єкт залежності, і встановить контакт із самим собою, створить ту внутрішню опору та любов до самого себе, якої йому так не вистачає, а уникаючий визнає, що уникнення стосунків — не вихід, навчиться виражати любов, емоції до іншого і пропрацює внутрішні страхи, у такому разі шанси на довге і щасливе, спільне їхнє життя збільшаться. Стати насамперед джерелом радості для самих себе».
Мало хто готовий визнати, що будь-які стосунки — це не тільки радість і задоволення, а й нескінченна, часом дуже важка праця та трансформація, що не припиняється.
Для того, щоб вибудувати по-справжньому якісний та близький зв’язок, необхідно прийняти самого себе, свою «спадщину», а потім без поспіху та тривоги скоригувати неефективні сценарії.
«Охарактеризуйте ваші стосунки з партнером та визначте свою самооцінку. При великій мотивації можна змінити звички, мислення, а отже вплинути і на модель взаємовідносини з іншою людиною. Почніть наповнювати своє життя собою, позначте цілі на тривалий період та на поточний час.
Займіться відносинами з близькими, від яких, можливо, віддалилися. Змініть спосіб життя, придумайте хобі, тобто створіть нову себе. Обов’язково вихваляйте себе за те, що дозволяєте собі розвиватися і ставати внутрішньо вільніше. Ми всі в тій чи іншій мірі буваємо співзалежні, проте при правильному прагненні змін все досяжно і переборне!» – Упевнена Анетта Орлова.
Якими б заплутаними та складними не були стосунки, вихід є. Іноді він у спільної трансформації, часом — у метаморфозах лише когось одного. Не бійтеся ризикувати, вивчати себе та залишатися чуйними. Лише тоді, коли ви зрозумієте та приймете власну цінність, можна розраховувати, що її відчує і хтось інший. І якщо оточуючі жінки здаються вам цікавішими і у всіх відносинах «краще», терміново знайомтеся із самою собою, ви явно замало про себе знаєте.