На 47-році життя, через важку хворобу, обірвалося життя Оксани Гасинець. Вона була дружиною отця Василя і за своє життя вона стала для багатьох авторитетом і наставником.
“Зі смутком повідомляємо, що сьогодні, у віці 47 років, після важкої хвороби упокоїлася у Бозі дружина священника Чернівецької єпархії о. Василя Гасинця пані Оксана.
Преосвященний владика Йосафат, єпархіальна священича спільнота та парафіяни висловлюють співчуття отцю Василю та всій родині померлої, і в молитві просять у Господа милості й Царства Небесного для покійної Оксани” – йдеться в повідомлені.
Похоронні богослужіння п. Оксани Гасинець відбудуться у храмі Різдва Пресвятої Богородиці і св. Антонія м. Чернівці, вул. Капеланська 31.
12 липня 19:00 – Парастас
13 липня 09:00 – Свята Літургія; 10:00 – Чин похорону;12:00 – Прощання на Центральному кладовищі.
на фото Оксана Гасинець
“Вона була чудовим наставником”
“Моя наставниця духовна померла від раку…. От просинаєшся і розумієш… Точніше нічого не розумієш… Як??? Не вірю! А потім перечитуєш вперше, вдруге… Наче приземляєшся, кліпнув очима і такий гаразд, треба це прийняти…
Смерть… Вона така… Ми такі… Земні… З усіма так колись стається… Але коли воно все ж таки стається ти не хочеш вірити до останнього, наче мала дитина років 5 яка не знає що таке смерть… Думаєш… Людина закрила очі, скоро проснеться і все буде як і було раніше… Але вже не буде так. Ніколи! Потім що приходить? Прийняття. А потім? Відчай? Так. А потім…
Таке відчуття пустоти наче. Та це ж полегшення! Мені краще! Я не відчуваю болі, значить мені краще! Ні…? НІ! І починаєш просто метатися в душі у всі потаємні кутки її. У всі спомини, що пов’язані з тою людиною… Та це ж не просто людина була. Це духовний наставник! Принаймні я так вважала.
Ця людина була авторитетом для мене, може навіть того не знаючи. Для багатьох вона була ангелом на землі. Але потім задумуєшся… Ангелом? Значить тепер вона вдома… На небесах… Значить так їй краще? Не знаю, істинно кажу не знаю я цього бо не є Господом, не можу говорити за нього щось та переконувати інших в чомусь!
Але скажу одне. Нехай всі хто знав нашу дорогу пані Оксану… Всі, хто плакав сьогодні, буде плакати, сумуватиме день, місяць, рік чи все своє життя за нею… Нехай всі ці люди просто помоляться за неї, щоб їй не було так сумно споглядати за своїми рідними… Щоб вона не сумувала за своїм маленьким сином, наступним ангелом на цій землі, який довершить всі добрі наміри та справи її… Щоб не сумувала за всім, що їй рідне тут, а споглядала та допомагала нам творити благо та милосердя за неї…
Я знаю… Багато написала… Багато може ну… Не можу я просто… Повірте, я дуже давно так не плакала як сьогодні… І пишу це не тому, щоб хтось написав тримайся, ми ж земні, так буває…
Просто приходять до нас особливі люди з особливою місією, вони змінюють все навколо, де тільки бувають. Вони розтоплюють серця, скам’янілі від зрад та зневіри, вони дарують надію людині, яка вже бачила в очі найгірше, вони освітлюють найтемніший шлях і головне… Вони протоптують ногами стежку до Царства Божого, будучи нам дороговказом по життю.
Дякую Бог за те, що я знала цю людину!” – пише про загиблу Оксану Женя Мандрик.
