Насамперед, перед тим як досліджувати відносини між Угорщиною та Росією у період між 2010 та 2022 р., що найбільше вплинуло на позиціонування Угорщини щодо російсько-української війни варто перейти до розвитку цих відносин перед тим як В. Орбан втретє посів крісло прем’єр-міністра Угорщини у 2010 р.
Після падіння комуністичного режиму в 1989 р. та розпаду СРСР у 1991 р., Угорщина почала активну інтеграцію в західні політичні та економічні структури. Угорщина стала членом НАТО в 1999 р. і Європейського Союзу в 2004 р., що змінило баланс її міжнародних відносин, однак політичні та економічні відносини з Росією зберігалися.
Економічні відносини залишалися важливими в політичних відносинах між Угорщиною та Росією. Росія була одним з основних постачальників енергоносіїв до Угорщини, особливо природного газу та нафти, що робило економічні зв’язки стратегічно важливими для обох країн. Варто згадати, що у 2000-их рр. головною партією Угорщини була Соціалістична партія на чолі з дворазовим прем’єр-міністром Угорщини Ф. Дюрчанем, яка проводила проєвропейську політику Угорщини і добилася вступе Угорщини в ЄС.
У 2009 р. В. Орбан говорив у м. Кьотче про «реальну можливість того, що наступні 15-20 років угорську політику визначатиме не двовладдя», а «велика правляча партія, центральне поле політичної сили, яка зможе артикулювати національні питання – не в постійних дебатах, а представляючи їх за своєю природою». Це була промова автократичного прориву, що вказувала на стратегію створення однопірамідної патронатної мережі, покінчивши з конкурентним світом демократії.
У 2014 р. В. Орбан пояснив у газеті Băile Tușnad, що «нова держава, яку ми будуємо в Угорщині, є неліберальною державою», і що «зірками міжнародних аналітиків сьогодні» є «не західні, не ліберальні» режими, які зробили свої країни успішними, такі як «Сінгапур, Китай, Індія, Росія і Туреччина». Це була промова авторитарної консолідації, яка, повідомивши про успіх у створенні нового режиму, проголосила його новою нормою і передбачила подальше його розширення і стабілізацію.
Усередині країни В. Орбан має політичну владу формально (через свою переважну більшість) і неформально (через своїх політичних клієнтів) для досягнення своїх внутрішньополітичних та зовнішньополітичних цілей. На міжнародному рівні йому доводиться досягати їх у специфічному геополітичному середовищі з різними акторами, країнами та міжнародними організаціями, що мають різні сприятливі та несприятливі аспекти.
Таким чином, логіка авторитарного режиму В. Орбана диктувала послаблення зв’язків з ЄС, максимальне зведення відносин до матеріальної підтримки та посилення зв’язків зі східними автократіями і, зокрема, з путінською Росією. Кінцевою метою цієї стратегії була «роль моста» у вищезгаданій буферній зоні: на периферії Заходу і Сходу Орбан хотів цементувати свій режим, «одночасно використовуючи економічні чинники двох міжнародних акторів: фонди структурної згуртованості від ЄС та енергетичні угоди з Російською імперією, які забезпечують надходження коштів». Але така геополітична рівновага вимагала протилежних рухів до ЄС та Росії.
Ідеологічна «стратегія країни» уряду, що використовувала такі ідеологічні концепти, як «національний суверенітет» і «відкриття на Схід», об’єдналася в ціннісно неузгоджену, але функціонально цілісну суміш. На підставі «відкриття на Схід» національний суверенітет був відданий на відкуп путінській Росії, від чого залежність країни і самого В. Орбана значно зросла. З іншого боку, концепція «національного суверенітету» з’явилася лише для того, щоб відволікти західну критику відходу від демократії та корупції в Угорщині, тоді як вона, очевидно, ніколи не з’являлася по відношенню до Росії, яка була прийнята на підставі «відкриття на Схід».
Виходячи зі стратегії режиму протиставлення рухів до ЄС та до путінської Росії, функціональна узгодженість проявляється в симетричній інтерпретації цих двох суб’єктів. Ідеологічні конструкції в угорській пропаганді були ретельно відібрані, щоб відповідати двом наративам, пристосованим до геополітики авторитарної держави: негативний наратив, елементи якого були налаштовані на делегітимізацію ролі та контролю ЄС, і позитивний наратив, елементи якого були налаштовані на легітимізацію нових відносин з путінською Росією. У той час як перша позиція обов’язково є конфронтаційною, породжуючи і загострюючи соціальне невдоволення, друга позиція є неконфронтаційною і має на меті заспокоїти суспільство за допомогою нових геополітичних союзників.
Використовуючи аргумент національного суверенітету по відношенню до ЄС, В. Орбан стверджував, що тільки «ми, угорці», маємо право приймати рішення у справах, що становлять національний інтерес, тоді як іноземне втручання є порушенням цього права і нелегітимним звуженням простору для маневру легітимного національного уряду. Як він заявив 15 березня 2012 р., в день національного свята на честь угорської революції 1848 р., Угорщина «не буде колонією» ЄС.
Національний суверенітет використовувався політиками Фідесу для виправдання відмови Угорщини приєднатися до Європейської прокуратури, а також більш регулярно для відведення критики в дебатах про верховенство права і демократію. Відповіді на детальну критику з боку європейських інституцій перетворили просте посилання на національний суверенітет на ширший наратив про зіткнення бачень майбутнього Європи як «Європи націй» або імперських «Сполучених Штатів Європи», як пояснював В. Орбан у Європейському парламенті в 2013 р. Насправді, програма В. Орбана «Європа націй» – це просто вимога нових відносин з ЄС: зберегти зобов’язання щодо перерахування європейських фондів на конвергенцію, забезпечуючи при цьому автономію для створення своєрідних національних демократій, а саме автократій.
З іншого боку, такі країни, як путінська Росія, вписані в позитивний контекст символічного гасла про «відкриття на Схід». Вперше В. Орбан заговорив про «східний вітер, що дме у світовій економіці у 2010 р., і цю метафору він неодноразово використовував пізніше у своїх промовах. У цьому контексті національний інтерес ототожнюється з пошуком «якомога інтенсивнішої співпраці з Китаєм, Росією, арабським світом і регіоном Центральної Азії, що розвивається», як пояснював Орбан угорським дипломатам у 2011 р. На противагу наративу, що делегітимізує ЄС, який базується на підкресленні обмежень, встановлених європейською спільнотою для режиму, наратив, що легітимізує Схід, підкреслює (економічні) вигоди від налагодження стосунків, не згадуючи при цьому жодних можливих (політичних) витрат.
З 2010 р. В. Орбан більше двадцяти разів зустрічався з В. Путіним у Москві та Будапешті. Ці дипломатичні зустрічі зазвичай супроводжувалися прес-релізами як з російського, так і з угорського боку, які вихваляли іншу країну і висловлювали сподівання на розвиток тісніших економічних відносин. У 2013 р. В. Орбан пояснив, що «в основних інтересах Угорщини мати добрі відносини і підтримувати тісну співпрацю з Росією», і що «ми, угорці, усвідомлюємо вагу і важливість Росії, але повага, яку ми відчуваємо до Росії, пов’язана насамперед не з її розмірами, а з її культурою, і наша повага до російської культури є основою для нашої доброї економічної співпраці».
Симетрія делегітимації ЄС та легітимації Росії супроводжувалася аналогічною симетрією стигматизації та дестигматизації відповідно. З 2015 р. в Угорщині відбулося кілька загальнонаціональних кампаній проти ЄС, які фінансувалися державою і зображували «Брюссель» як союзника Дж. Сороса, прихильника нелегальної міграції та пропаганди ЛГБТ. Інтенсивні кампанії ненависті та страху вийшли за межі власного електорату Фідесу: на референдумі щодо передбачуваної загрози лікування зі зміни статі для неповнолітніх дітей у 2022 р. близько 3,6 мільйона людей проголосували «проти», як і передбачалося кампанією Фідесу, тобто більше, ніж за результатами прихильників партії, які складали близько 3 мільйонів виборців.
У міру того, як авторитаризм та агресивна політика щодо сусідів, передусім щодо України, В. Путіна зростав, перемістився в популістському наративі В. Орбана з позиції «вони» на позицію «ми», можна було спостерігати рух до дестигматизації, або приборкання існуючих соціальних обурень. Раніше В. Орбан як опозиційний політик дуже критично ставився до В. Путіна, публічно засуджуючи військове вторгнення Росії в Грузію в 2008 р. і стверджуючи, що Угорщина не повинна стати «найщасливішим бараком Газпрому» (посилання на те, що Угорщину називали «найщасливішим бараком» Східного блоку до Оксамитової революції 1988 р.). Щоб легітимізувати нову геополітичну лінію Угорщини, завданням В. Орбана було змінити цю риторику і зобразити Путіна і Росію в позитивному світлі.
Замість прямої кампанії слід говорити про комбінований вплив трьох елементів. Перший – це переосмислення антикомунізму. В. Орбан розпочав свою політичну кар’єру ще до зміни режиму, позиціонуючи себе як противника Радянського Союзу та російського гніту. Це було чітко заявлено в пам’ятній радикальній промові 16 червня 1989 р. із закликом вивести радянські війська з Угорщини, яка згодом стала точкою відліку в інтерпретації Фідесом історії зміни режиму. Антикомунізм був міцним стовпом ідентичності Фідесу, але з часом він перетворився на загальний негативний груповий маркер. Подібно до В. Путіна, який, спираючись на російський історичний досвід, ідентифікує всіх своїх опонентів як «нацистів» (як і українців), відриваючи цей термін від його історичного чи фактичного значення, Фідес використовував термін «комуніст» для своїх опонентів, відокремлюючи російську складову від історичного значення цього терміну. До 2010 р. це поняття використовувалося Фідесом для позначення соціалістично-ліберальної коаліції (MSZP-SZDSZ); пізніше воно стало лайливим як для опозиції Фідесу, так і для ЄС.
Другим елементом дестигматизації Росії є поширення кремлівської пропаганди державними та протегованими приватними ЗМІ, які зображують Росію в позитивному світлі в угорських новинних шоу та інформаційних службах. Тиражування російських фейкових новин та наративів, що самолегітимізують Росію, таких як боротьба Росії проти «занепадницьких» західних тенденцій, таких як права ЛГБТ, було особливо ефективним з огляду на домінування в медіасередовищі, яке створив режим В. Орбана.
Нарешті, широко і позитивно розрекламовані зустрічі високопоставлених політичних діячів з Угорщини та Росії – насамперед В. Орбана і В. Путіна, а також міністрів закордонних справ П. Сійярто і С. Лаврова – також сприяли зростанню суспільного сприйняття східних акторів, особливо на тлі жорсткої критики, спрямованої на Захід. Загальним наслідком дестигматизації стала відносна популярність В. Путіна в Угорщині, особливо серед виборців партії Фідес. У 2017 р. 53% населення вважали, що Угорщина має бути десь між Заходом і Сходом, і лише 39% – що вона має бути частиною Заходу; водночас 44% населення позитивно ставилися до В. Путіна (найвищий показник серед країн Європейського Союзу), що також на 6 відсоткових пунктів вище, ніж підтримка А. Меркель, і лише на 1 відсотковий пункт нижче, ніж підтримка В. Орбана. Серед виборців Фідес В. Путін мав індекс симпатії 54% у 2018 р., що значно перевищувало як середній показник (43%), так і показник А. Меркель (29%). Подальші дослідження того ж року показали, що В. Путін був найпопулярнішим іноземним лідером в Угорщині у віковій групі 18-59 років, особливо серед тих, хто не має диплома про вищу освіту.
Але все ж таки на союзницькі відносини Угорщини та Росії вплинули також і договори між країною-агресором та Угорщиною. Можна виділити чотири ключові угоди між Угорщиною В. Орбана та Росією В. Путіна. Які потім вплинули і на позицію Угорщини щодо повномасштабного російського вторгнення в Україну у 2022 р.:
- Після конфіденційної зустрічі з В. Путіним у 2013 р., В. Орбан взяв на себе зобов’язання щодо розширення атомної електростанції «Пакш», яке здебільшого фінансуватиметься за рахунок російського кредиту в розмірі 10 мільярдів євро. Про угоду було оголошено несподівано, оскільки її деталі розроблялися в таємниці, а документи угоди були засекречені протягом 30 років. За оцінками, витрати на будівництво, виділені без проведення публічних тендерів, а отже, прямо в кишені прийнятої політичної сім’ї, становлять приблизно 40% від загального бюджету.
- Державна угорська електроенергетична компанія Magyar Villamos Művek (MVM) уклала низку нових контрактів з енерготрейдером MET Holding AG, який частково належить офшорним компаніям. Модель централізовано керованого грошового насосу – за участі парламенту, уряду, державної компанії-гіганта та приватної офшорної компанії – призвела до виплати дивідендів у розмірі близько 50 мільярдів форинтів (близько 160 мільйонів євро). Хоча ця модель офіційно не передбачала участі російської держави, серед власників офшорних компаній був російський приватний суб’єкт, і «Газпром» не заперечував проти угоди, хоча вона явно порушувала його інтереси. Експерти та джерела також підтверджують причетність Росії до цієї справи.
- Уряд Угорщини поставив російські інтереси вище за угорські, коли вирішив профінансувати російську компанію замість угорського переможця єгипетського тендеру на закупівлю 1300 залізничних вагонів на багато сотень мільярдів форинтів.
- В. Путін знайшов в уряді В. Орбана зацікавленого партнера у своєму проекті з повернення до життя однієї з колишніх установ Радянського блоку – Міжнародного інвестиційного банку (МІБ). Підозрюваний у шпигунстві, банк переніс свою штаб-квартиру з Москви до Будапешта, отримавши при цьому багато привілеїв від угорського уряду. Банк відіграє роль альтернативного джерела грошей для мафіозної держави, якому можна надавати кредити і підтримувати проекти, які ЄС не фінансує.
Угорщина, однак, не може запропонувати нічого іншого, окрім нелояльності до ЄС і НАТО для режиму В. Путіна. Режим В. Орбана регулярно транслює підривну російську пропаганду і сприяє підриву довіри європейців до ЄС, НАТО і ліберальної демократії загалом, а також забезпечує притулок для діяльності російських спецслужб. Критика Угорщиною західних санкцій під час анексії Криму, де вона назвала їх неефективним заходом, що не сприяє вирішенню проблеми, була проявом лояльності до В. Путіна і жестом, спрямованим на зміцнення його легітимації, поряд зі скасуванням дипломатичного карантину і теплим прийомом Путіна в Будапешті в лютому 2015 р.
Станом на 2010 р. «Східне відкриття» відігравало значну роль у планах Орбана з відновлення економіки, спрямованих на налагодження тіснішої економічної співпраці з новими державами – Китаєм, Азербайджаном, Саудівською Аравією та Росією – у спробі диверсифікувати економічні зв’язки Угорщини як засіб подолання негативних наслідків економічної кризи, яку переживають західні партнери Угорщини. Оскільки Росія стала провідним партнером «Східного відкриття», вона розглядалася як «найважливіший і стратегічний партнер Угорщини за межами ЄС». Їхнє економічне партнерство посилилося з відкриттям угорських торгових домів у Росії, підтримкою проекту «Південний потік» і домовленістю про будівництво у 2014 р. нової атомної електростанції «Пакш II» у співпраці з «Росатомом», що фінансуватиметься російськими банками. Це, у свою чергу, посилило енергетичну та політичну залежність Угорщини від Росії. Розвиток поглибленої енергетичної співпраці йшов пліч-о-пліч з політичними, економічними та культурними зв’язками, тому прем’єр-міністр В. Орбан заявив про свою впевненість у розширенні співпраці ЄС і НАТО з Росією.
Угорщина залежить від Росії у постачанні природного газу, нафти та ядерного палива. Вже у своїй «Національній енергетичній стратегії до 2030 року» Угорщина чітко визначила, що Росія є найважливішим постачальником енергоносіїв у газовому та нафтовому секторах, але підкреслила важливість енергетичної безпеки Угорщини як вразливої країни через її залежність від цього стратегічно важливого геополітичного питання. У зв’язку з цим було обрано шлях, яким слід рухатися, – триматися подалі від міжнародних конфліктів. Крім того, під гаслом «незалежності від енергетичної залежності», диверсифікація джерел, а також альтернативні транспортні маршрути стали основою національної енергетичної стратегії. Однак Угорщина стала більш залежною від Росії, особливо у сфері постачання природного газу. У 2017 р. 95% імпорту природного газу в Угорщину надходило з Росії, тоді як у 2009 р. ця частка становила 82,7%. Відображаючи енергетичну залежність від Росії, В. Орбан виступав за скасування санкцій ЄС проти Росії і натомість підтримував ідею європейської армії, яка б стримувала і врівноважувала Росію. Напередодні російсько-української війни 2022 р., Росія утримувала першість як найбільший постачальник природного газу до Угорщини, на яку припадало до 95% угорського імпорту природного газу.
Від 2010 р., коли В. Орбан посів третій раз пост прем’єр-міністра Угорщини, а його партія Фідес отримала більшість в угорському парламенті, в Угорщині почав встановлюватися неліберальний режим, який придушував свободу слова, а була впроваджена патрон-клієнтська система управління. Автократичний режим В. Орбана послаблював зв’язки з ЄС, що призвело до максимального зведення цих відносин до матеріальної підтримки та посилення зв’язків зі східними автократіями і, зокрема, з путінською Росією. У 2010 р. концепція зовнішньої політики В. Орбана «Відкриття на Схід» відігравало значну роль у планах В. Орбана, спрямованих на налагодження тіснішої економічної співпраці з новими державами – Китаєм, Азербайджаном, Саудівською Аравією та Росією. Оскільки Росія стала провідним партнером «Східного відкриття», вона розглядалася як найважливіший і стратегічний партнер Угорщини за межами ЄС. Їхнє економічне партнерство посилилося з відкриттям угорських торгових домів у Росії, підтримкою проекту «Південний потік» і домовленістю про будівництво у 2014 р. нової атомної електростанції «Пакш II» у співпраці з «Росатомом», що фінансуватиметься російськими банками. Це, у свою чергу, посилило енергетичну та політичну залежність Угорщини від Росії. Напередодні російсько-української війни 2022 р., Росія утримувала першість як найбільший постачальник природного газу до Угорщини, на яку припадало до 95% угорського імпорту природного газу. Розвиток поглибленої енергетичної співпраці йшов пліч-о-пліч з політичними, економічними та культурними зв’язками. Крім того, Угорщина підписала цілу низку економічних угод з Росією, що призвело до повної енергетичної, а відповідно і політичної залежності Будапешта від волі Кремля.
Важливим елементом зовнішньої політики В. Орбана стала стигматизація те делегітимізація ЄС, а також дестигматизація та легітимація Росії з допомогою поширення кремлівської пропаганди державними та протегованими приватними ЗМІ, які зображують Росію в позитивному світлі в угорських новинних шоу та інформаційних службах. Тиражування російських фейкових новин та наративів, що самолегітимізують Росію, таких як боротьба Росії проти «занепадницьких» західних тенденцій, таких як права ЛГБТ, було особливо ефективним з огляду на домінування в медіасередовищі, яке створив режим В. Орбана. Режим В. Орбана регулярно транслює підривну російську пропаганду і сприяє підриву довіри європейців до ЄС, НАТО і ліберальної демократії загалом, а також забезпечує притулок для діяльності російських спецслужб.
Автор статті: політолог Мар’ян Лопата.
Читайте також: Проблема розв’язання територіальних претензій Японії з КНР і підтримки Китаєм росії у війні проти України