Перед тим як перейти до визначення головних аспектів загострення між Україною та Угорщиною на дипломатичному рівні варто згадати про початок відносин між країнами які, незважаючи на складну історичну спадщину, а саме участь Угорщини в захопленні території Карпатської України у 1939 р. та постійній політиці асиміляції українського населення на території самої Угорщини та Закарпаття, мала у 90-их рр. ХХ ст. позитивні зрушення.
Відносини між Угорщиною та Україною після відновлення Україною незалежності у 1991 р. розпочалися з встановлення дипломатичних зв’язків. Угорщина була однією з перших країн, що визнала незалежність України 3 грудня 1991 р., і вже 6 грудня того ж року були встановлені дипломатичні відносини. У 1991-1992 рр. було підписано низку важливих угод, які заклали правову основу для двостороннього співробітництва. Серед них важливими є Договір про основи добросусідства та співробітництва між Україною та Угорщиною, підписаний у грудні 1991 р., і Угода про економічне співробітництво, підписана в 1992 р.
Економічні відносини між Україною та Угорщиною розвивалися на основі взаємовигідного партнерства. Угорщина стала важливим торговим партнером України в Центральній Європі. Важливим напрямком співробітництва стала енергетика, зокрема транзит російського газу через територію України до Угорщини, поки Росія після приходу до влади в Україні В. Ющенка, не розпочала гібридні газові війни. Тим не менше, Угорщина і далі продовжувати транзит російського газу через Україну як головний коридор для отримання енергоносіїв. Варто згадати, що у 2000-их рр. в Угорщині правили соціалісти, які проводили проєвропейську політику, і головним їхнім стимулом була щораз більша інтеграція Угорщини в європейські та євроатлантичні структури.
У контексті сучасних відносин України та Угорщини відіграв найбільшу роль регіон Закарпаття, а також наявність значної угорської національної меншини на його території, що стало і претекстом до загострення відносин.
Закарпаття – прикордонний регіон України з Угорщиною. Регіон має геополітично складну історію. До кінця Першої світової війни він належав Угорщині і, відповідно, імперії Габсбургів. Тріанонський договір 1920 р., нав’язаний Угорщині переможцями у Великій війні, передав регіон новоствореній Чехословаччині. Угорщина захопила Закарпаття під час Другої світової війни за допомогою свого союзника, нацистської Німеччини, знищивши Карпатську Україну і провівши репресії проти українського етносу на цих землях. Проте наприкінці війни регіон окупувала Червона армія. Зрештою, радянська влада змусила Чехословаччину передати територію Українській Радянській Соціалістичній Республіці, а отже, і СРСР. Ці геополітичні та насильницькі події суттєво змінили склад населення регіону, але й донині він залишається чи не найбільш етнічно різноманітним регіоном України.
Згідно з останнім офіційним переписом населення, проведеним у 2001 р., приблизно 150 000 мешканців Закарпаття ідентифікували себе як угорці; однак через постійну еміграцію ще до початку нинішньої війни ця цифра, найімовірніше, суттєво зменшилася і становить близько 130 000 осіб. Тим не менш, регіон відіграє важливу роль у регіональній та зовнішній політиці угорської держави.
Після зміни соціалістичного режиму Угорщина проводить політику інтеграції етнічних угорців за кордоном в угорський культурний, економічний і політичний простір. Згідно з керівними документами цієї політики, яка угорською мовою називається nemzetpolitika (національна політика), її метою є захист угорців за кордоном від програм інтеграції сусідніх держав і підтримка угорської культури та мови в цих транскордонних громадах. Українсько-угорські відносини страждають від непорозумінь у політичному діалозі у сфері культури та етнічних меншин. Через специфіку угорського законодавства щодо угорців, які проживають за кордоном, не секрет, що те, як Угорщина та її уряд приділяють увагу та підтримують власні етнічні меншини в різних країнах, може провокувати політичну напругу.
Проблеми з цим законом були очевидні з самого початку, але сьогодні вони стали набагато глибшими. Через цей конкретний закон Угорщина має напруженість на політичному рівні з Румунією, Словаччиною, Україною та ЄС. Ситуація з Україною не стала винятком, а є гарним прикладом того, як через такі непорозуміння двосторонні відносини можуть бути знищені.
У 2018 р. з інформації, яка була опублікована в Інтернеті, стало відомо, що угорські чиновники в Україні скористалися правовою невизначеністю з проблемою подвійного громадянства в нашій державі та почали роздавати паспорти Угорщини у своїх консульських установах. Після цього міністр закордонних справ України П. Клімкін заявив, що консул Угорщини в Україні є персоною нон-грата. У своєму відеозверненні від 1 жовтня 2018 р. екс-міністр закордонних справ України П. Клімкін прокоментував ситуацію з роздачею угорських паспортів громадянам України, що це є порушенням Віденської конвенції про консульські зносини і консул Угорщини в Україні має бути відкликаний.
П’ятий президент України П. Порошенко, коментуючи ситуацію з угорськими паспортами, заявив, що неповага до суверенітету України є неприпустимою, і додав, що дуже важливо мати взаємну повагу до суверенітету один одного. Його угорський колега П. Сійярто зазначив, що у випадку утисків угорської меншини на Закарпатті, Угорщина зробить все, щоб зупинити інтеграцію України в ЄС і НАТО. Через ці події діалог між Україною та Угорщиною перестав бути взаємоповажним та ефективним, а перетворився на суперечку зі взаємними претензіями. Перешкодою в українсько-угорських відносинах стала проблема з подвійним громадянством для жителів Закарпаття. Діалог двох міністрів закордонних справ виглядав як обмін взаємними погрозами.
Речник МЗС Угорщини, коментуючи розмову П. Клімкіна та П. Сійярто, зазначив, що громадяни України не порушують закон, не повідомляючи українську владу про те, що вони мають інше громадянство. Більше того, він сказав, що П. Клімкін визнав відсутність такого закону, який би забороняв існування іншого громадянства.
Заяви міністрів свідчать про те, що проблема у відносинах між Україною та Угорщиною ґрунтувалася на обопільному небажанні розпочати ефективний діалог для вирішення проблем, пов’язаних з угорською меншиною на Закарпатті. Угорська сторона навіть не намагалися знайти компромісне рішення для вирішення проблеми, а лише робила вигляд, що щось вирішує. Бажання реалізувати інтереси лише в односторонньому порядку призвело до стагнації у відносинах між Угорщиною та Україною. Новий уряд В. Зеленського опинився у такій самій ситуації щодо питання подвійного громадянства з Угорщиною.
Більше того, за останнє десятиліття уряд Угорщини надав щонайменше 115 мільйонів євро громадським організаціям, ЗМІ, культурним та освітнім установам, бізнес-сектору і навіть політичним партіям Закарпаття. Ці кошти створюють мережу політичного патронажу, яка просуває не лише націоналістичні цілі Угорщини, але й, у вужчому сенсі, політичний вплив правлячої в Угорщині партії Фідес. Як наслідок, партія В. Орбана отримувала понад 90% голосів етнічних угорців, які мають подвійне громадянство сусідніх країн, на кожних виборах відтоді, як уряд законодавчо закріпив таку практику голосування.
Таким чином, можемо стверджувати, що партія Фідес і особисто глава уряду В. Орбан використовують угорські національні меншини у сусідніх країнах, зокрема і в Україні для збільшення своєї підтримки і для того щоб отримувати парламентську більшість для чого була змінена навіть виборча система Угорщини, щоб забезпечувати понад пропорційне представництво виборців правої політичної партії Фідес.
Україна забороняє своїм громадянам отримувати другий паспорт; отже, надання Угорщиною громадянства етнічним родичам в Україні суперечить українському законодавству. Питання подвійного громадянства є прикладом зіткнення програм націоналізації двох країн у громаді закарпатських угорців. Угорська політика nemzetpolitika має на меті об’єднати угорців через кордони в єдину політичну спільноту. На противагу цьому, з моменту здобуття незалежності, особливо після анексії Криму Росією та війни на Донбасі у 2014 р., українська держава прагнула зміцнити єдину українську національну ідею. Хоча останніми роками перед повномасштабним вторгненням, що за правління П. Порошенка, що у перші роки правління В. Зеленського, Україна в основному була стурбована інспірованим Росією сепаратизмом і територіальними питаннями, Київ також демонстрував занепокоєння щодо етнічної угорської громади. Наприклад, у 2020 р. українські спецслужби провели рейд на провідну угорську громадську організацію, яка була залежна від правлячої в Угорщині партії Фідес, у відповідь на звинувачення в просуванні та поширенні матеріалів, що порушують територіальний суверенітет України.
Проте загострення угорського націоналізму, яке здебільшого проявляється в культурному та освітньому секторі, також поширюється на більш геополітичні сфери. Наприклад, у 2017 р. Україна прийняла закон про освіту, який обмежує викладання мовами меншин у державних школах, починаючи з п’ятого класу. Закон був спрямований насамперед на російськомовні регіони країни. Це був захід з розбудови нації в контексті геополітичної кризи та російської війни, що розпочалася у 2014 р., та був спрямований на популяризацію знання української мови. Закон про освіту, а також наступний закон про мову 2019 р., який охоплював ширші аспекти суспільного життя за межами освіти, мали на меті інтегрувати російськомовних громадян України в суспільство та стерти мовний розрив між регіонами. Однак закон про освіту зачепив і угорськомовні школи на Закарпатті. У відповідь угорський уряд пригрозив заблокувати процес євроатлантичної інтеграції України. Міністр закордонних справ Угорщини П. Сійярто навіть звинуватив Україну в тому, що вона «вдарила Угорщину в спину».
Від початку вторгнення в лютому 2022 р. В. Орбан заявляв, що через війну його уряд не буде тиснути на Україну «так, як українці поводилися з угорцями на Закарпатті». Проте недовіра між Будапештом і Києвом збереглася, а питання закарпатських угорців залишилося формально головною причиною міждержавної напруженості.
Перша російсько-українська війна і окупація Росією Криму, а також частин Донецької та Луганської областей у 2014 р., стала важливим питанням на порядку денному Угорщини, Вишеградської четвірки та ЄС. Угорщина формально підтримала європейську інтеграцію України, територіальну цілісність і суверенітет після російської анексії Криму в березні 2014 р. у своїх офіційних заявах у рамках Вишеградської групи. Головним питанням для Угорщини відповідно до декорацій угорської влади в російсько-українській війні була безпека і права угорських меншин, які проживають в Україні. Зовнішня політика Угорщини за часів В. Орбана зробила набагато більший акцент на національних меншинах, які проживають у прикордонних з Угорщиною країнах, ніж раніше, а держава взяла на себе відповідальність за долю цих меншин на конституційному рівні. Тому В. Орбан підняв питання прав етнічних угорців, які проживають в Україні, через їхнє позбавлення можливості прийняти угорську мову як другу державну через скасування мовного закону як основну проблему.
Хоча офіційні заяви, зроблені угорської влади в рамках Вишеградської групи та ЄС, підтримували суверенітет і територіальну цілісність України, В. Орбан наголошував на нейтралітеті Угорщини в конфлікті, який змістився в бік проросійської позиції через посилення економічної співпраці, особливо в енергетичному секторі, між Угорщиною та Росією. Рішення Угорщини заморозити реверсний потік газу до України у вересні 2014 р. було розцінене як таке, що стало на бік «Газпрому» та російських інтересів. Хоча Угорщина приєдналася до режиму санкцій ЄС проти Росії після анексії Криму, В. Орбан засудив санкції, назвавши їх «пострілом собі в ногу», щоб підкреслити, що вони завдають більшої шкоди економіці ЄС, ніж Росії, і «суперечать угорським національним інтересам». Окрім цього зближення між Угорщиною і Росією, у своїй промові в 2014 р., В. Орбан похвалив Росію разом з іншими країнами, такими як Китай та Індія, за їхній успіх, який вони досягли, не йдучи західним шляхом ліберальної демократії. У зв’язку з цим В. Орбан заявив про свої наміри побудувати Угорщину як «неліберальну державу», щоб конкурувати у «великій глобальній гонці», щоб продемонструвати свою подальшу близькість до путінської Росії. Протягом першого року російсько-української війни на Сході України, В. Орбан продовжував віддавати перевагу довгостроковій структурі європейської безпеки, частиною якої буде Росія, а також оголосив 2015 рік «угорсько-російським роком культури».
У контексті сучасних відносин України та Угорщини відіграв найбільшу роль регіон Закарпаття, а також наявність значної угорської національної меншини на його території, що стало і претекстом до загострення відносин. Після 2010 р. Угорщина проводить політику інтеграції етнічних угорців за кордоном в угорський культурний, економічний і політичний простір. Згідно з керівними документами цієї політики, яка угорською мовою називається nemzetpolitika (національна політика), її метою є захист угорців за кордоном від програм інтеграції сусідніх держав і підтримка угорської культури та мови в цих транскордонних громадах.
Угорські чиновники в Україні скористалися правовою невизначеністю з проблемою подвійного громадянства в нашій державі та почали роздавати паспорти Угорщини у своїх консульських установах, що спричинило дипломатичний скандал між Угорщиною та Україною, а угорський консул був визнаний персоною нон-грата.
У 2017 р. Україна прийняла закон про освіту та закон про мову 2019 р., через що угорський уряд пригрозив заблокувати процес євроатлантичної інтеграції України. Партія Фідес і особисто глава уряду В. Орбан використовують угорські національні меншини у сусідніх країнах, зокрема і в Україні для збільшення своєї підтримки і для того щоб отримувати парламентську більшість.
Хоча офіційні заяви, зроблені угорської влади в рамках ЄС, підтримували суверенітет і територіальну цілісність України коли Росія у 2014 р. анексувала Крим та почала війну у східних областях України, В. Орбан наголошував на нейтралітеті Угорщини в конфлікті, який змістився в бік проросійської позиції через посилення економічної співпраці, особливо в енергетичному секторі, між Угорщиною та Росією, оскільки Угорщина ще у 2014 р. почала поступово блокувати санкції, які ЄС накладав на Росію.
Автор статті: політолог Мар’ян Лопата
Читайте також: Характер політичного режиму В. Орбана та зв’язки з Москвою до повномасштабного російського вторгнення в Україну