Вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 р. відбулося під час національної виборчої кампанії в Угорщині 2022 р.. З цієї причини війна відігравала значну роль у виборчій кампанії Орбана, а на позицію Угорщини щодо війни впливали як економічні міркування, так і наратив, що походить від «авторитарного популізму» В. Орбана, закріпленого режимом надзвичайного стану як реакції на Covid-19. Завдяки політиці «Східного відкриття» та своєму євроскептицизму Орбан зайняв проросійську позицію, але намагався збалансувати її, виконуючи свої офіційні зобов’язання перед ЄС і НАТО. «Угорщина повинна триматися осторонь цього військового конфлікту» і заперечення проти відправлення будь-якої зброї та військ в Україну стали постійним рефреном В. Орбана під час і після виборів, щоб дистанціювати Угорщину від війни. Угорщина оголосила, що не буде надавати зброю Україні, яка не є частиною конфлікту, і не дозволить транзит летальної зброї в Україну через свою територію через занепокоєння щодо безпеки Угорщини та угорських меншин в Україні на основі уникнення ризику перетворення цієї зброї на об’єкти «ворожих військових дій».
Коли 24 лютого 2022 р. Росія вторглася в Україну, Угорщина була в розпалі виборчої кампанії, вибори були призначені на 3 квітня. Основний суперник Віктора Орбана, Петер Маркі-Зей, негайно відреагував на новину про вторгнення. Він нагадав про власний історичний досвід антикомуністичної революції в Угорщині, придушеної радянською армією: «У 1956 році ми дізналися, що таке, коли Росія вторгається в незалежну країну. Зараз те ж саме відбувається на наших очах: Росія Володимира Путіна напала на Україну». На противагу цьому, почуття солідарності з Україною було практично відсутнє в дискурсі урядовців, включно з прем’єр-міністром Віктором Орбаном. Вони висловлювали підтримку територіальної цілісності України та засуджували російське вторгнення, але загалом урядова комунікація залишалася прохолодною і стриманою. В. Орбан наголосив на необхідності «стратегічного спокою» і визначив пріоритетним завданням триматися подалі від війни.
Раніше В. Орбан постійно використовував угорський досвід 1956 р. для формулювання своїх зовнішньополітичних викликів. Тепер, коли Україна зіткнулася з подібною військовою загрозою з боку Москви, здається дивним, що угорський прем’єр-міністр утримався від використання цієї історичної аналогії для формування політики Угорщини щодо війни.
В. Орбан обґрунтовував свою позицію щодо війни дискурсом угорських національних інтересів, стверджуючи, що обидві сторони конфлікту зосереджені на власних інтересах, і що «ні США, ні Брюссель не будуть думати розумом угорців і відчувати серцем угорців», тому Угорщина буде змушена діяти так само, як Росія та Україна. У цьому контексті В. Орбан представив вибори як вибір між його партією, яка прагне миру, і опозицією, яка займає проєвропейську позицію, щоб втягнути країну в криваву війну. Хоча В. Орбан засудив напад Росії на Україну і визнав, що не накладе вето на будь-які санкції проти Росії як частина єдності ЄС на початку 2022 р., він підкреслив, що «угорці не повинні в кінцевому підсумку платити за це».
Згідно з останніми доступними офіційними даними, енергетична залежність Угорщини зросла з 53,7% у 2021 р. до 64,2% у 2022 р. У зв’язку з цим занепокоєння щодо постачання енергоресурсів стало головним питанням для Угорщини. Незадовго до закінчення режиму надзвичайної ситуації через пандемію В. Орбан оголосив новий надзвичайний стан, обґрунтовуючи це тим, що війна становить постійну небезпеку для Угорщини не лише у фізичному, а й в економічному плані, загрожуючи доступу угорців до енергоносіїв та матеріальної безпеки. Після четвертої поспіль перемоги Орбана на виборах у квітні 2022 р. ЄС заморозив більшу частину коштів, виділених Угорщині в рамках фондів згуртування та відновлення після Covid, і вперше застосував проти Угорщини механізм обумовленості верховенства права, який пов’язував розблокування цих коштів з тим, що Угорщина припинить ерозію верховенства права. З огляду на високу інфляцію в країні, втрату вартості національної валюти, зростання витрат на рефінансування державного боргу, а також призупинення фінансування розвитку з боку ЄС, ЄС був звинувачений за всі економічні труднощі, з якими зіткнулася Угорщина.
Після початку вторгнення угорський уряд миттєво створив програму допомоги біженцям, які тікали з України. Проте, як випливає з назви програми – «Міст для Закарпаття» – угорська влада сприйняла загрози з боку України вузько, як локальну/регіональну проблему безпеки угорської громади на Закарпатті. За словами речника уряду, «Угорщина хоче допомогти Закарпаттю та угорцям, які там проживають» через цю програму допомоги. Крім того, В. Орбан та урядовці постійно наголошували на тому, що в той час, як вся Україна перебуває під сильними обстрілами та бомбардуваннями, Закарпаття залишається поза «театром військових дій», і важливо тримати Закарпаття поза ним та уникати жертв серед цивільного населення в регіоні.
Уряд також ухвалив рішення не дозволяти транспортування військової допомоги Україні через територію Угорщини. Однією з головних причин урядовці назвали безпеку Закарпаття. Хоча малоймовірно, що Росія націлить ці логістичні операції на угорській території, військова допомога може стати мішенню Росії після перетину кордону з Україною, а отже, становитиме загрозу для угорців на Закарпатті. Крім того, Орбан припустив, що зброя може бути використана «проти угорського народу». Схожу думку висловив і Міклош Солтеш, державний секретар у справах нацменшин, який також курував програму «Міст для Закарпаття»: «Кожен, хто заявляє, що ми повинні брати більш активну участь, скоює величезний злочин проти закарпатських угорців».
Досі ні В. Орбан, ні міністр закордонних справ П. Сійярто не відвідали Київ з початку війни, на відміну від інших європейських лідерів, особливо з сусідніх з Україною країн. Кілька разів міністр П. Сійярто відвідав Україну в перші дні вторгнення, та підчас перемовин щодо статусу закарпатських угорців на початку 2024 р. Перший раз він зустрівся з губернатором Закарпаття в Чопі, невеликому українському містечку на кордоні з Угорщиною, а другий раз зустрівся з Міністром закордонних справ Д. Кулебою та головою Офісу Президента України А. Єрмаком. Ці візити ще більше підкреслює регіональну призму, крізь яку угорський уряд розглядає війну.
Питання угорської етнічної меншини на Закарпатті також формує погляди широкої громадськості Угорщини. Незалежне опитування громадської думки показало, що майже половина угорців вважає, що українські націоналісти загрожують етнічним родичам в Україні. Більше того, більше третини угорських респондентів (37%) погодилися з тим, що Україна вчинила геноцид проти російської меншини. Це свідчить про те, що поширюваний урядом образ транскордонних угорців під загрозою зробив угорську громадськість більш сприйнятливою до конспірологічних наративів, якими Росія виправдовує своє вторгнення.
Постсоціалістична модель розвитку Угорщини спирається на залучення іноземних інвестицій для стимулювання експортних галузей. Її географічне розташування на східній периферії Європи створило особливу перевагу в наданні дешевої робочої сили німецьким та іншим західноєвропейським компаніям, але також створило залежність від західних грошей (прямі іноземні інвестиції, структурні фонди ЄС, грошові перекази). Водночас, для забезпечення промислової економіки Угорщина потребувала безперебійного імпорту енергоносіїв, що призвело до залежності від російського газу, нафти та атомної енергії. Угорщина отримує більшу частину газу і нафти з Росії, хоча частка імпорту російської нафти зменшилася за останнє десятиліття. Проте уряд Фідес не доклав жодних зусиль, щоб зменшити залежність від російських енергоносіїв і диверсифікувати їхні джерела, на відміну, наприклад, від Польщі чи країн Балтії. Цей економічний контекст дає змогу зрозуміти відносини В. Орбана з Росією та його небажання зайняти рішучу антиросійську позицію від початку вторгнення.
У той час як більшість європейських країн обмежили свою торгівлю з Росією через війну, угорський уряд зміцнив зв’язки з Росією. Від самого початку уряд мав намір підтримувати активну торгівлю з Росією. Незважаючи на грубе порушення Росією суверенітету сусідньої країни, В. Орбан не бачив «жодного вагомого аргументу для припинення нашої енергетичної співпраці з Росією». З початку вторгнення міністр закордонних справ Угорщини П. Сійярто тричі їздив до Росії. Натомість зі своїм українським колегою Д. Кулебою він розмовляв з 24 лютого 2022 р. кілька разів, і відбулася одна зустріч на Закарпатті. Замість цього П. Сіярто зосередився на переконанні Росії постачати більше газу до Угорщини, навіть якщо вона перекриє газ до Європи. Тим часом В. Орбан розраховує на продовження двосторонніх відносин у майбутньому, оскільки «після війни Росія продовжить своє існування. І після війни Угорщина та ЄС матимуть інтереси».
Орбан визначив ці інтереси в суто економічних термінах. Обговорюючи небезпеки, пов’язані з війною на початку березня 2023 р., прем’єр-міністр стверджував, що санкції проти російських банків, які працюють в Угорщині (наприклад, Сбербанку), завдадуть шкоди угорській економіці; санкції проти Росії загалом призведуть до підвищення цін на енергоносії в Європі; а зростання цін на енергоносії призведе до підвищення інфляції та збільшення інших витрат для пересічних громадян. Загалом, Орбан визначив головну середньострокову небезпеку війни як зниження економічних показників. Крім того, Орбан порівняв санкції щодо російської енергетики з «скиданням ядерної бомби на угорську економіку».
Таким чином, В. Орбан поставив економіку на перше місце за рахунок солідарності з Україною і сформулював цю позицію в популістських термінах, наполягаючи на тому, що першочерговою метою угорської держави є захист добробуту угорського народу:
«Нерозумно пропонувати кроки, які призведуть до того, що ми самі собі зашкодимо, ініціювати санкції, які в підсумку призведуть до того, що ми, угорці, заплатимо за війну. «Ми повинні знайти рішення, яке найкраще відповідає угорським інтересам, тому що інтереси Угорщини стоять на першому місці, Угорщина – понад усе». «Якби ми припинили енергетичну співпрацю з Росією, рахунки за електроенергію потроїлися б за місяць. Ціну війни не повинні платити угорські сім’ї».
Важливо, що таке обрамлення з’явилося під час виборчої кампанії. Загальні вибори були призначені на 3 квітня 2022 р. Уряд швидко інкорпорував війну як виборчу тему двома основними способами. По-перше, Фідес назвав опозицію розпалювачами війни, які втягнуть Угорщину у війну, відправивши угорських солдатів в Україну. Це не відповідало дійсності і ґрунтувалося на спекулятивному переосмисленні висловлювань опозиційних політиків про солідарність з Україною. По-друге, інфляція зростала місяцями, ще до початку повномасштабної війни. І все ж кампанія Фідес запровадила новий термін – «інфляція війни» – щоб зняти відповідальність з попередньої економічної політики уряду і звинуватити в інфляції війну, а отже, і опозицію, яка, згідно з пропагандою Фідес, принесла війну в Угорщину. Таким чином, вибори мали вирішальний вплив на позицію уряду щодо російсько-української війни. Кампанія структурувала дискурсивне поле і заохотила Фідес прийняти підхід «Угорщина понад усе!» як переможну виборчу стратегію і рефреймувати солідарність опозиції з Україною як шкідливу для Угорщини. У дискурсі Фідес головною жертвою війни була не Україна, а угорська економіка та угорці. «Ми страждаємо, і ми страждаємо найбільше – і від війни, і від санкцій», – наполягав В. Орбан уже в березні 2022 р.
Підчас виборчої кампанії 2022 р., угорський уряд перетворив аморфний страх війни на груповий страх, який був спроектований на опозицію. Опозиція використовувалася в комунікаціях Орбана для антропоморфізації страху війни, а отже, для перетворення позиції відмови від війни на груповий конфлікт між «миротворцями» та «розпалювачами війни». Створенню такого контексту значною мірою сприяла рання заява П. Маркі-Зая, спільного кандидата від опозиції на посаду прем’єр-міністра, який сказав, що, якщо євроатлантичний альянс вирішить це зробити, Угорщина може навіть надіслати зброю та солдатів в Україну (маючи на увазі членство Угорщини в НАТО). Подаючи умовне твердження як пряме, цей фрагмент інтерв’ю використовувався під час виборчої кампанії як підстава для твердження про те, що опозиція втягне Угорщину у війну.
Другим елементом кампанії, після перемальовування ліній розколу та створення страху вздовж них, було обмеження потенціалу української сторони щодо генерування солідарності. Розгорнути пряму кампанію стигматизації напливу біженців не вдалося, і в урядових комунікаціях їх регулярно називали біженцями, а не мігрантами, на відміну від тих, хто прибував з Близького Сходу в 2015-2016 роках. Однак режим намагався зменшити видимість біженців. Всупереч спонтанній громадянській єдності, що виникла, представники уряду швидко оголосили державним обов’язком піклуватися про біженців, яких перевозили автобусами до спортивного залу BOK у Будапешті. У багатьох випадках їхні потреби там не була вирішена , але неурядові організації та журналісти, які раніше висвітлювали наплив біженців у ЗМІ зі співчуттям, могли бути не допущені до зали. Спортивний зал був оточений, і доступ до нього надавався на розсуд поліції.
Щоб делегітимізувати солідарність з українською державою, В. Орбан зобразив російське вторгнення як внутрішню слов’янську справу, до якої Угорщина не має жодного стосунку. Про що він чітко заявив в одному з інтерв’ю:
«Ми ніколи не брали участі в дебатах про те, зі скількох держав насправді складається велике слов’янське море на схід від нас, скільки народів воно включає. Ми ніколи не брали участі в дебатах про те, яку військово-безпекову угоду вони укладають між собою: чи Росія дає Україні гарантії безпеки, чи Україна дає Росії гарантії безпеки, чи може Україна вступити до НАТО чи ні. Це не наші дебати, це не ті дебати, в яких нам потрібно було чи потрібно буде брати участь: це дебати між двома іншими країнами».
Зауважимо, що Орбан використовує елементи російського наративу про безпекові потреби країни та проблему вступу України до НАТО. Пізніше, у своїй програмній промові в місті Беїле Тушнад, Орбан описав це більш детально і практично слово в слово повторив російську позицію про те, що справжньою причиною війни є те, що нібито Захід відкинув пропозицію зупинити розширення НАТО. Він також стверджував, що те, як Захід інтерпретує ситуацію, є абсолютно неправильним, оскільки Україна не виграла б війну із західною зброєю і підготовкою через перевагу російської армії; санкції не вплинуть на Москву, тоді як вони сильніше б’ють по Європі, і стверджуючи що нібито більша частина світу явно не на боці України, включаючи Китай, Індію, Бразилію, Південну Африку, арабський світ і Африку.
ЗМІ режиму В. Орбана також намагалися викликати пряме обурення, висвітлюючи претензії до угорців в Україні, особливо у зв’язку з законом про українську мову, запровадженим у попередні роки. Потім меседжі «це не наша справа» і «Україна заслужила свою долю» ще більше посилювалися проурядовими ЗМІ, які продовжували транслювати кремлівську пропаганду в період передвиборчої кампанії. Дійсно, відсоток термінів, що використовувалися для опису російської агресії, які відповідали російській пропаганді (наприклад, «військова операція», «визволення») або були заплутаними (наприклад, «конфлікт», «ситуація», «криза»), можна було зустріти значно частіше на найбільших угорських новинних порталах, ніж у західних ЗМІ, таких як ВВС.
У провладних колах теорії змови, такі як твердження про те, що президент України Володимир Зеленський був американським агентом, а Росія лише захищалася, розпочавши напад, стали звичним явищем. Сам Орбан у своїй переможній промові після виборів назвав Зеленського противником. Режим намагався релятивізувати такі події, як масове вбивство в Бучі, які привернули велику увагу ЗМІ і чітко вказують на воєнні злочини, скоєні Росією. Орбан відмовився прямо засудити Росію за масове вбивство в Бучі, заявивши, що на першому місці має бути розслідування, оскільки «ми живемо в час масових маніпуляцій» – заява, яка також була розкритикована Я. Качинським.
Завершальним елементом кампанії, який продовжував діяти навіть після закінчення виборчого періоду, була апеляція до колективного егоїзму. Під цим поняттям мається на увазі елемент популізму, який морально звільняє виборців від тягаря солідарності: оскільки виборці-популісти («ми») представлені як жертви, вони можуть бути байдужими до долі всіх інших («інших») і віддаватися відвертому егоїзму в ім’я колективу, тобто національного інтересу.
У передвиборчій кампанії В. Орбана перший меседж у цьому напрямку з’явився вже в лютому, коли він заявив, що угорці «не повинні платити ціну війни». Цей меседж був переважно пов’язаний з питаннями енергетики загалом і можливими санкціями на імпорт газу зокрема. В Угорщині на російський газ припадає 36% споживання первинної енергії, що значно перевищує відповідні показники інших країн ЄС, і це ще більше ускладняється тим, що власні газові сховища країни посідають друге місце після Болгарії. Виходячи з цієї залежності, яка за останні роки не зменшилася, а зросла, Орбан зробив ключовим елементом своєї передвиборчої кампанії тезу про те, що позитивні відносини з російським урядом є запорукою збереження зниження цін на комунальні послуги – пропагандистську політику, яка була запроваджена за кілька років до цього. Таким чином, матеріальні інтереси угорців були оголошені важливішими за будь-які жертви в ім’я солідарності. Виборці Фідес були звільнені від прояву солідарності з жертвами – українським народом. В. Орбан наголошував, що угорці є жертвами з часів Тріанонського договору, а індивідуальний егоїзм був легітимізований кампанією в єдиному колективному «національному» егоїзмі. Солідарність з українською нацією, і без того ослабленою вищезгаданими елементами, була протиставлена національним інтересам, знявши тягар солідарності з плечей електорату і легітимізувавши і навіть заохотивши його до відвертого егоїзму натомість.
Колективний егоїзм був найбільш відчутним після парламентських виборів з квітня 2022 р. в антисанкційній кампанії В. Орбана. Основний меседж полягав у тому, що санкції не працюють, а шкодять угорцям, спричиняючи серйозні економічні проблеми в країні, такі як рекордно висока інфляція. Орбан кілька разів повторив, що в усіх економічних труднощах винна війна, і без санкцій ціни на енергоносії перестали б зростати, а інфляція негайно знизилася б удвічі. Це повідомлення з формулюваннями «санкційна інфляція» і «інфляція війни» поширювалося в рекламі в соціальних мережах, а також у державних і патронажних ЗМІ. Особливо слід відзначити, що уряд розпочав загальнонаціональну мобілізаційну кампанію під назвою 2національна консультація», яка включала білборди із зображенням бомби, що падає, з написом «санкції» на ній. Поруч з бомбою було розміщено повідомлення: «Санкції Брюсселя руйнують нас».
Кампанія проти санкцій пов’язала колективний егоїзм зі стратегією геополітичного режиму Орбана. Вона стигматизувала і позбавила легітимності ЄС і Захід в очах людей, одночасно атакуючи на комунікаційному фронті санкції, запроваджені проти путінської Росії.
Пропаганді вдалося змінити громадську думку. Опитування, проведене з 28 лютого по 3 березня 2022 р., показало, що 72% населення вважають напад Росії невиправданим, у тому числі дві третини виборців Фідесу. До кінця березня 2022 р. 43% виборців Фідесу вважали агресію Росії виправданою, і лише 37% з них засуджували вторгнення. У травні 2022 р. виборці Фідесу поставили В. Путіну середній бал 47 зі 100 можливих (проти 22 балів серед опозиціонерів і 37 балів серед безпартійних), тоді як 55% з них вважали, що, якщо Угорщині доведеться вибирати, вона повинна бути ближче до Росії, ніж до інших геополітичних гравців (24% відповіли на це питання на користь США). Останнє співвідношення становило 65% серед молодих виборців Фідесу у віці від 18 до 39 років. Нарешті, репрезентативне опитування, проведене в жовтні 2022 р., показало, що виборці Фідесу у війні звинувачують насамперед США, в другу чергу Україну, і лише в третю чергу Росію; 90% вважають, що санкції вдарили по громадянах ЄС сильніше, ніж по Росії, і лише 3% стверджують протилежне; 71% повністю погодилися і ще 9% погодилися з твердженням, що Угорщина повинна зберігати нейтралітет і не підтримувати Україну жодним чином;
70% повністю погодилися, а ще 11% погодилися, що Україна «неминуче» програє, і мир має бути укладений, навіть якщо це означатиме, що Україна втратить частину своєї території на користь Росії. Такі думки виходять за межі табору Фідес. Вже у квітні 2022 р. глобальне опитування показало, що 90% населення вважало, що Угорщина не повинна брати військову участь у війні (середній показник у світі – 72%), і лише 53% погодилися з тим, що Угорщина повинна підтримувати суверенні країни, коли на них нападають (середній показник у світі – 70%). До травня 2022 р. частка тих, хто вважав Росію агресором, знизилася з 64% до 56%, а 25% вважали, що вторгнення було оборонним кроком з боку Росії. 72% респондентів відповіли «ні» на запитання «чи підтримали б ви санкції проти Росії, які б коштували вам більше за енергоносії», причому 94% виборців Фідесу відповіли негативно.
У міру того, як війна триває, підміна української віктимності угорською стає все більш очевидною. У внутрішньополітичному дискурсі війна як головна небезпека майже зникла, а головною загрозою стали санкції проти Росії. У геополітичному наративі, що розвивається, проблемою є вже не російське вторгнення в Україну та можливість географічного розширення війни, а зростання цін на продукти та комунальні послуги, що шкодить пересічним угорцям. Цей новий наратив з’явився влітку, коли уряд розпочав те, що він називає «національними консультаціями» – необов’язковим референдумом, який регулярно використовується урядом Фідес для того, щоб схилити громадську думку до певної політики та виправдати вже сформовану позицію уряду. Останні «національні консультації» були присвячені тому, що уряд називає «брюссельськими санкціями» (brüsszeli szankciók), тобто санкціям ЄС проти Росії, пов’язаним з війною, за які проголосували всі країни-члени ЄС, включно з Угорщиною. Урядова політична кампанія описує санкції проти Росії як «недосконалі» та «запроваджені Брюсселем… без консультацій з народом». Уряд також бездоказово стверджує, що санкції не сприяють припиненню війни і лише ускладнюють життя європейців, зокрема угорців.
Антисанкційна кампанія також включає телевізійну рекламу, рекламу в соціальних мережах і вуличні білборди із зображенням бомби, що падає, і написом «санкції» (szankciók). Слоган кампанії інформує глядачів про те, що «брюссельські санкції руйнують нас» (a brüsszeli szankciók tönkretesznek minket). Бомба, про яку йдеться, вже не російська, що падає на українські міста. Росія, Україна та війна більше не фігурують у сюжетній лінії. Натомість у дискурсі йдеться про санкції, Брюссель та Угорщину. На зміну терміну «інфляція війни» прийшов новий термін – «інфляція санкцій» (szankciós infláció). Солідарність з Україною більше не є актуальною в новій сюжетній лінії; головне – захистити Угорщину від шкідливих санкцій. Цей наратив слугує виправданням вузької економічно-орієнтованої позиції угорського уряду та ігнорування інтересів України, яка прагне боротися з російським вторгненням усіма можливими засобами, включно з міжнародними санкціями проти Росії.
Оскільки в Угорщині ЄС та його санкційний режим проти Росії звинувачували в економічних потрясіннях та різкому зростанні цін на енергоносії, Угорщина кинула ще більший виклик солідарності ЄС проти Росії. В. Орбан не лише відмовився брати участь у шостому пакеті санкцій щодо поступової заборони експорту російської нафти до ЄС і отримав виняток через свою стурбованість енергетичною безпекою, але й відклав його ухвалення у травні 2022 р. В. Орбан критикував ЄС за спробу замінити енергетичну залежність від Росії залежністю від США. Тому він заперечував проти того, щоб ЄС виключав Росію з політичних переговорів щодо врегулювання війни. В. Орбан підходив до енергетичної безпеки, підкреслюючи, що Угорщина «як клієнт» повинна бути незалежною у прийнятті рішень про те, у кого купувати газ і нафту, виходячи з політичних чи економічних міркувань, що ґрунтуються на її національних інтересах.
В. Орбан продовжив свою критичну позицію щодо режиму санкцій ЄС проти Росії як причини економічної рецесії в ЄС. Він оцінив ці санкції як «неефективні» і зобразив рішення ЄС щодо допомоги Україні як такі, що ведуть до «нашої власної поразки». У листопаді 2022 р. В. Орбан заявив, що відмовляється бути частиною будь-якого фінансового рішення ЄС, яке перетворить ЄС на «боргову спільноту» щодо пакету допомоги Україні у розмірі 18 мільярдів євро, і вважає за краще надавати допомогу Україні на двосторонній основі. Тому в грудні 2022 р. Угорщина заблокувала пакет допомоги ЄС Україні на суму 18 мільярдів євро на тій підставі, що це призведе до нового спільного боргу ЄС. Однак після того, як ЄС вирішив зменшити суму заморожених коштів ЄС для Угорщини в рамках нового механізму обумовленості, Орбан вирішив зняти вето у відповідь. Варто наголосити, що подібні дії з блокуванням пакету допомоги Україні, Угорщина здійснювала і у 2023 та 2024 р. Останнім таким рішенням була відмова 8.05.2024 р. від формування і подальшого надання Україні за ініціативою генерального секретаря НАТО Є. Столтенбергра оборонного пакету на суму 100 млрд. американських доларів.
Позиція Угорщини щодо російсько-української війни залишається незмінною. Уряд Угорщини став першою країною-членом ЄС, яка провела консультації зі своїми громадянами щодо санкцій ЄС проваджених проти Росії. Згідно з результатами, 97% угорців, які взяли участь у загальнонаціональному опитуванні, виступили проти санкцій, які матимуть значний негативний вплив. У зв’язку з цим переважна більшість угорців виступає проти санкцій щодо нафти, природного газу та ядерної енергії, а також проти будь-яких інших заходів, які можуть підвищити вартість продуктів харчування або вплинути на європейський туризм. В. Орбан стверджував, що ці результати свідчать про бажання угорців бути почутими в Брюсселі, де «антивоєнні голоси придушуються». Угорщина продовжувала економічні відносини з Росією через нову серію енергетичних угод, підписаних у 2023 р. на основі «безпеки енергопостачання Угорщини», незалежно від «політичних уподобань».
В. Орбан повторює свій дискурс «угорці передусім», підтверджуючи, що він і надалі накладатиме вето на санкції проти Росії, якщо вони шкодитимуть інтересам Угорщини, як-от санкції щодо російської нафти, природного газу та ядерної енергетики. У 2023 р. Угорщина пов’язала 11-й пакет санкцій проти Росії з окремим питанням, що стосується угорських компаній, і відклала його ухвалення. В. Орбан стверджує, що Європа перебуває в опосередкованій війні з Росією через постачання зброї в Україну членами ЄС. На Вільнюському саміті НАТО в липні 2023 р. В. Орбан повторив свої заклики до миру і припинення вогню, заперечуючи проти постачання зброї в Україну через занепокоєння щодо безпеки угорців, які проживають на Закарпатті, Україна. Крім того, В. Орбан назвав законною причиною існування НАТО захист своїх країн-членів, а не проведення військових дій на території інших країн.
В загальному, на початку війни В. Орбан з моменту початку повномасштабної війни формально засудив російське вторгнення, але жодного разу не згадав В. Путіна на ім’я і не поставив під сумнів його особисту відповідальність, більше того, він неохоче голосував за кожен пакет санкцій, але домовився про виняток для Угорщини з нафтового ембарго і обмеження ціни на російську нафту (через сильну антисанкційну пропаганду половина виборців Фідесу вважає, що В. Орбан взагалі не голосував за санкції).
Замість того, щоб зменшити енергетичну залежність від Росії, як це роблять західні країни, Угорщина залишається відданою контракту на будівництво АЕС «Пакш II», а також 15-річному (непублічному) контракту з «Газпромом», який був укладений у 2021 р. і продовжений на додаткові 700 млн м3 природного газу в липні 2022 р.. Тут варто згадати міністра закордонних справ і торгівлі П. Сійярто, який у жовтні 2022 р. відвідав Москву, щоб зустрітися з головою правління «Газпрому» А. Міллером і запевнити його в «довгострокових планах» щодо Угорщини. П. Сійярто, якого в грудні 2021 р. міністр закордонних справ Росії С. Лавров нагородив у Москві орденом Дружби, так і не повернув нагороду, але продовжував переговори з російською стороною під час війни. Окрім того, що П. Сійярто неодноразово їздив до Росії, щоб зустрітися з С. Лавровим, він також зустрівся з ним у Нью-Йорку у вересні 2022 р., незважаючи на чітке прохання ЄС не робити цього, і взяв участь у міжнародному форумі з питань ядерної енергетики в Москві (як єдиний західний учасник) у листопаді 2022 р.
Хоча майже кожна країна-член ЄС вислала російських шпигунів, які діяли під дипломатичним прикриттям, з Угорщини з початку вторгнення не було вислано жодного російського дипломата. Натомість Будапешт залишається шпигунським центром російської спецслужби. У 2021 р. в посольстві Росії в Будапешті працювало 46 акредитованих дипломатів; у 2022 р. їхня кількість становила 56 (у чотири рази більше, ніж у Варшаві, і в шість разів більше, ніж у Празі станом на кінець 2022 р.). Угорщина також вирішила залишитися учасником у Міжнародному інвестиційному банку (МІБ), який звинувачують у шпигунстві, на відміну від Болгарії, Чехії, Румунії та Словаччини, які припинили своє членство вже в березні 2022 р. у цьому проросійському проекті.
Крім того, що В. Орбан не розірвав зв’язки з Росією, він продовжує обслуговувати російські інтереси як клієнт-автократ в ЄС. На військовому фронті Угорщина – на відміну від західних країн та інших країн Вишеградської четвірки – систематично відмовляється надавати будь-яку підтримку українським збройним силам, відмовляючись надавати їм не лише (летальну чи нелетальну) зброю, але й захисні шоломи чи бронежилети. На фронті санкцій сильним символічним жестом на адресу Росії стало виключення Патріарха Російської православної Церкви Кирила Гундяєва з санкційного чорного списку ЄС після заперечень Угорщини. Посилаючись на «святість релігійної свободи», Угорщина захистила К. Гундяєва – палкого прихильника В. Путіна і вторгнення в Україну, а також олігарха-мільярдера – від заморожування його активів і заборони на видачу віз. Згідно з анонімними дипломатичними джерелами, Угорщина також намагалася двічі, у вересні 2022 та січні 2023 р., вилучити зі списку санкцій кількох російських олігархів. Хоча ці спроби поки що не увінчалися успіхом, вони свідчать або про «непереборну пропозицію» з боку російського головного покровителя, або про корумповані зв’язки угорського режиму з цими російськими олігархами.
Коли в грудні 2022 р. В. Орбан наклав вето на спільний кредит ЄС для України, аргументуючи це тим, що він вважає за краще двосторонню угоду. Зрештою, це вето було знято, оскільки решта членів ЄС погодилися на спільний кредит, за винятком Угорщини, але аргумент на користь двосторонніх угод підкреслює характерну особливість стратегії режиму В. Орбана. Дійсно, Угорщина вирішила не брати участі не лише у спільному кредиті та вищезгаданому нафтовому ембарго, але й у спільних закупівлях газу з іншими країнами ЄС. Хоча спільні важелі впливу членів ЄС значно більші, ніж в Угорщини, і тому спільні закупівлі мають призвести до зниження цін, такі міркування державно-стратегічного характеру є вторинними по відношенню до міркувань стратегічного зорієнтованого на збереження режиму. А саме, двосторонні угоди набагато легше корумпувати, набагато простіше врахувати в угоді приватні інтереси прийнятої політичної сім’ї, і двостороння угода є більш придатною для виставляння умов, тобто для шантажу. Непрозорість двосторонніх угод робить їх кращим методом для мафіозної держави, як це було очевидно в угодах Угорщини з Росією та іншими східними автократіями (наприклад, Азербайджаном) і диктатурами (наприклад, Китаєм).
Було проаналізовано політичні та економічні чинники, які впливають на позицію Угорщини щодо повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Завдяки політиці «Східного відкриття» та своєму євроскептицизму Орбан зайняв підчас повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 р. проросійську позицію, але намагався збалансувати її, виконуючи свої офіційні зобов’язання перед ЄС і НАТО.
Вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 р. відбулося під час національної виборчої кампанії в Угорщині 2022 р. З цієї причини війна відігравала значну роль у виборчій кампанії Орбана, а на позицію Угорщини щодо війни впливали як економічні міркування, так і наратив, що походить від «авторитарного популізму».
В. Орбан обґрунтовував свою позицію щодо війни дискурсом угорських національних інтересів, стверджуючи, що обидві сторони конфлікту зосереджені на власних інтересах. У цьому контексті В. Орбан представив вибори як вибір між його партією, яка прагне миру, і опозицією, яка займає проєвропейську позицію, щоб втягнути країну в криваву війну. В. Орбан повторює свій дискурс «угорці передусім», підтверджуючи, що він і надалі накладатиме вето на санкції проти Росії, якщо вони шкодитимуть інтересам Угорщини, як-от санкції щодо російської нафти, природного газу та ядерної енергетики. В. Орбан стверджує, що Європа перебуває в опосередкованій війні з Росією через постачання зброї в Україну членами ЄС. В. Орбан оголосив надзвичайний стан в Угорщині, обґрунтовуючи це тим, що війна становить постійну небезпеку для Угорщини не лише у фізичному, а й в економічному плані, загрожуючи доступу угорців до енергоносіїв та матеріальної безпеки.
Таким чином, виступи проти санкцій ЄС проти Росії в енергетичному секторі та надання будь-якої військової допомоги Україні під виглядом «нейтралітету» роблять позицію Угорщини щодо війни проросійською, а також антиукраїнською, використовуючи гасла щодо захисту угорської національної меншини на Закарпатті. Росія використовує Угорщину для підриву довіри до єдиної позиції ЄС та НАТО щодо допомоги Україні. Крім того, в Угорщині діє найбільша агентурна мережа Росії в регіоні Центральної Європи, а Угорщина надалі залишається економічно та політично залежною від Росії.
Автор статті: політолог Мар’ян Лопата.
Читайте також: Відносини Угорщини з Україною: історичний аспект та виклики до повномасштабного російського вторгнення в Україну