Для кращого розуміння позиції Угорщини щодо російсько-української війни варто проаналізувати і фактор геополітики, теорію якої дуже часто використовує Росія для обгрунтування своїх дій на міжнародній арені та для завоювання своїх сусідів. В. Орбан зі своїм оточенням також у своїх діях використовує теорію геополітики.
8 листопада 2022 р. В. Орбан запросив професора Дж. Міршаймера до свого офісу в Будапешті і провів три години, обговорюючи міжнародну політику. Символічно, що прем’єр-міністр приймав відомого дослідника міжнародних відносин, який є одним з авторів неореалізму у міжнародних відносинах. В останні місяці 2022 р. Дж. Міршаймер здобув популярність завдяки своєму особливому погляду на російсько-українську війну та її витоки, який збігається з офіційним російським наративом і покладає більшу частину провини на розширення НАТО. Дж. Міршаймер пояснює мілітаризм Росії як реакцію на захист своїх інтересів безпеки. Він дотримується цієї точки зору вже майже десять років. З початком повномасштабної війни в лютому стало зрозуміло, що В. Орбан поділяє подібну думку про геополітичну кризу та війну Росії проти України. Наступна цитата стисло відображає геополітичний наратив В. Орбана про війну:
«Як виникла війна? НАТО розширювалося на схід, і Росію це дедалі менше влаштовувало. Росіяни висунули дві вимоги: щоб Україна проголосила нейтралітет і щоб НАТО не приймало Україну. Ці гарантії безпеки не були надані росіянам, тому вони вирішили взяти їх силою зброї. Росіяни перекроюють карту безпеки на континенті. Бачення російської політики безпеки полягає в тому, що для того, щоб відчувати себе в безпеці, вони повинні бути оточені нейтральною зоною. Досі вони розглядали Україну як проміжну зону і, не зумівши зробити її нейтральною дипломатичним шляхом, тепер хочуть зробити її нейтральною за допомогою військової сили».
Давній соратник В. Орбана з часів його раннього Фідесу і спікер парламенту Л. Кьовера сформулював цю тезу ще більш прямолінійно: «Що, якщо політика розбудови імперії насправді проводиться із Заходу на Схід, а Україна є ще однією потенційною провінцією євроатлантичної імперії? Росія має законні запити щодо безпеки».
Цей геополітичний наратив підкреслює суперництво великих держав як визначальний контекст війни. Ця сюжетна лінія майже повністю стирає Україну як активного суб’єкта міжнародних відносин та її інтереси. Натомість Україна стає просто геостратегічним простором, де зіштовхуються великі держави, а також буферною зоною для Угорщини. За словами В. Орбана, «суть угорського тактичного мислення полягає в тому, що територія між Росією та Угорщиною повинна мати достатню ширину і глибину. Сьогодні ця територія називається Україна».
У цій геополітичній ситуації Угорщина посідає особливе місце як маленька країна, що «опинилася під перехресним вогнем між великими геополітичними гравцями». Тому, на думку В. Орбана, Угорщина повинна спрямувати свої зусилля на те, щоб уникнути втягування у війну. Прем’єр-міністр та інші урядовці називають цю стратегію «стратегічним спокоєм». «Угорщина повинна триматися подалі від цієї війни!» стало політичним гаслом одразу після початку російського вторгнення в лютому 2022 р.
Незважаючи на членство Угорщини в НАТО, військово-політичному альянсі, який Росія відкрито вважає ворожим, В. Орбан все ще представляє свою країну як відокремлену, неупереджену сторону, яка не зацікавлена в підтримці жодної зі сторін. За кілька тижнів до вторгнення В. Орбан вихваляв співпрацю Угорщини з Росією, незважаючи на її членство в ЄС і НАТО, і підкреслював роль країни як «криголама між Сходом і Заходом». У липневій промові 2022 р., порівнюючи різні позиції Угорщини та Польщі, прем’єр-міністр охарактеризував російсько-українську війну як «війну між двома слов’янськими народами, в яку ми хочемо не втручатися». Він повторив аналогічну тезу під час свого жовтневого візиту у 2022 р. до Німеччини: «Угорщина не буде залучена до жодного конфлікту, ми не будемо постачати зброю в Україну, і Угорщина, безумовно, буде островом миру – що б не сталося в майбутньому». В. Орбан навіть запропонував українському та російському лідерам провести мирні переговори в Будапешті, що ще більше підкреслило сприйняття урядом Угорщини як нейтрального гравця. Активна співпраця уряду В. Орбана з Росією та слабкий контроль за російською шпигунською діяльністю призвели до того, що члени НАТО утримуються від повного обміну чутливою розвідувальною інформацією з Угорщиною.
Нейтральну позицію Угорщини важко зрозуміти без урахування глобального бачення війни та світової політики В. Орбана, який наголошує на суперництві великих держав, в якому Україна є лише полем битви та другорядним актором, а не головною жертвою російського агресора. Оскільки обидві великі держави, США та Росія, борються за сфери впливу, нейтральна позиція Угорщини є виправданою. Крім того, такий фреймінг дозволяє В. Орбану зобразити активних прихильників України не як тих, хто сприяє законній справі самозахисту України, а як розпалювачів війни, які отримують вигоду від війни. На противагу цьому, Угорщина являє собою «острівець миру».
Поки триває війна, в угорському урядовому дискурсі утвердився новий наратив. Нова лінія розмежування проходить вже не між Росією, агресором, та Україною, жертвою, а між сторонами війни та миру. До табору війни зараховують не лише Росію, але й усіх, хто підтримує боротьбу України з Росією економічними санкціями чи поставками зброї. Цим самим вони продовжують війну в Україні та економічні негаразди в Угорщині та Європі. З іншого боку, мирний табір включає тих, хто хоче, щоб Україна негайно уклала мирну угоду з Росією, навіть якщо це означає територіальні та політичні поступки. До цієї групи входить сам В. Орбан та інші переважно ультраправі та ультраліві європейські політики, такі як Марін Ле Пен з Франції чи прем’єр-міністр Роберт Фіцо у Словаччині, але немає жодного чинного лідера уряду країни ЄС, крім президента Хорватії та глави уряду Словаччини (хоча деякі з них виявляють симпатію до поглядів В. Орбана).
Спочатку цей наратив з’явився у внутрішньополітичному дискурсі в передвиборчий період, щоб позначити опозицію як про-військову і представити Фідес як партію, що виступає за мир. Пізніше цей наратив поширився на відмову від міжнародних санкцій проти Росії та постачання зброї в Україну як таких, що суперечать меті досягнення миру. В. Орбан навіть називає себе «єдиним прем’єр-міністром, який сьогодні говорить голосом миру, тоді як усі інші європейські прем’єр-міністри говорять голосом війни».
У його моралізаторському заклику до миру відсутнє будь-яке моральне засудження Росії як ініціатора і провідника тієї самої війни, яку В. Орбан хоче припинити. У мирному баченні Орбана також відсутня головна відповідальність Росії за деескалацію і виведення своєї армії з України як найпростіший, найшвидший і найсправедливіший шлях до миру. Натомість мирне бачення В. Орбана в першу чергу покладає на США обов’язок дипломатично взаємодіяти з Росією задля припинення війни:
«Америка надає зброю, навчання та інформацію з космосу про те, куди цілитися. Українсько-російська війна сьогодні відкрита, тому що американці хочуть, щоб вона була відкритою. Тому саме вони можуть її завершити. Ось чому американці повинні домовитися з росіянами; тоді війна закінчиться».
Відповідальність Росії за кричуще порушення міжнародного права і значні військові злочини, скоєні в Україні, також залишається невисловленою. Мирний процес В Орбана не передбачає відповідальності Росії. Мир позбавлений будь-якої субстанції моралі та справедливості, натомість він визначається економічними інтересами. Фідес звузив «моральну і гуманітарну катастрофу» до проблеми опалення». Таким чином, коли В. Орбан говорить про мир, він має на увазі право на безперешкодну співпрацю з Росією; він має на увазі бізнес як завжди.
У 2022 р. В. Орбан виступив з промовою геополітика клієнтського автократа. На приватному заході В. Орбан (згідно з відредагованою версією його промови, опублікованою його політичним директором) стверджував, що російське вторгнення та його наслідки повернули «заснований на блоках міжнародний порядок епохи холодної війни», від якого Угорщина «повинна триматися осторонь», інакше вона стане периферією Заходу. Говорячи про війну і санкції як про два однакові злочини, які «роблять торговельні шляхи між Сходом і Заходом непрохідними», В. Орбан стверджував, що Угорщина повинна зберігати і збільшувати кількість своїх міждержавних зв’язків, а не розривати їх: «ні – роз’єднанню, так – з’єднанню».
Промова відображає прагнення зберегти роль моста, незважаючи на її очевидну кризу. Окрім того, що це ідеальна геополітична рівновага, до якої прагнув В. Орбан, збереження ролі моста є логічним для автократичної держави ще й тому, що це означає уникнення чіткої та беззаперечної інтеграції із Заходом, яка може спричинити посилення контролю над верховенством права, більшу необхідність підкорятися на рівні режиму та менші важелі для мобілізації на захист мафіозних інтересів режиму.
Отже, була проаналізована у роботі і геополітична стратегія В. Орбана, оскільки В. Орбан зі своїм оточенням також у своїх діях використовує теорію геополітики та використовує теорію неореілазму у міжнародних відносинах Дж. Міршаймера, який здобув популярність завдяки своєму особливому погляду на російсько-українську війну та її витоки, який збігається з офіційним російським наративом і покладає більшу частину провини на розширення НАТО. Дж. Міршаймер пояснює мілітаризм Росії як реакцію на захист своїх інтересів безпеки. Він дотримується цієї точки зору вже майже десять років.
В. Орбан в своїй геополітичній стратегії наголошує на суперництві великих держав, в якому Україна є лише полем битви та другорядним актором, а не головною жертвою російського агресора. Оскільки обидві великі держави, США та Росія, борються за сфери впливу, нейтральна позиція Угорщини є виправданою. Крім того, такий фреймінг дозволяє В. Орбану зобразити активних прихильників України не як тих, хто сприяє законній справі самозахисту України, а як розпалювачів війни, які отримують вигоду від війни. На противагу цьому, Угорщина відповідно до В. Орбана являє собою «острівець миру».
Автор статті: політолог Мар’ян Лопата.
Читайте також: Політичні та економічні чинники формування позиції Угорщини щодо російсько-української війни