викладання української мови в Польщі з 1991 року

Правові питання викладання української мови в Польщі з 1991 року

Автор

Анотація

У статті розглядаються правові виклики та зміни, пов’язані з викладанням української мови в Польщі з 1991 року. Аналіз охоплює початковий пострадянський період, інтеграцію Польщі до Європейського Союзу та сучасність. Дослідження висвітлює еволюцію законодавчої бази, освітньої політики та прав меншин, які сформували ландшафт освіти українською мовою. Ключові питання включають імплементацію законів про права меншин, вплив двосторонніх угод між Польщею та Україною, а також вплив нормативно-правових актів ЄС. Завдяки всебічному огляду законодавчих документів, політичного аналізу та освітніх звітів, стаття розкриває як прогрес, так і перешкоди, що існують у просуванні освіти українською мовою в польській освітній системі. Стаття підготовлена за підтримки Вишеградського фонду та Центру досліджень меншин Лодзинського університету.

Ключові слова: навчання української мови, національна меншина, українська меншина, законодавство про меншини.

Ставлення органів державної влади до національних меншин, ступінь залучення до їх розвитку та захисту або обсяг коштів, що виділяються на їх діяльність, є важливими факторами, що визначають політику, яку проводить держава по відношенню до країни меншини, до представників власної національної групи, а також у сфері освітньої діяльності в широкому розумінні. Ця стаття присвячена одному з елементів цієї політики, а саме питанню освіти української меншини в Польщі та польської меншини в Україні. Питання форми освіти обох меншин є настільки ж важливим, наскільки й складним, що, зважаючи на їхню тривалу спільну історію та чисельність представників, потребує опрацювання та постійного оновлення. Метою статті є первинне окреслення сучасного стану систем освіти двох меншин та виявлення основних умов і закономірностей, що визначають цей стан, а також викликів і потреб. Дослідження охоплює період після політичних змін 1989 року.
Польща прагне реально покращити статус власних меншин за кордоном за допомогою законодавства, тому важливим питанням дослідження є визначення того, які умови країна забезпечує меншинам, що проживають на її території.
У Польщі Закон “Про національні та етнічні меншини і регіональні мови” від 2005 року визначає термін “національна меншина” наступним чином: Національна меншина (… ) – це група польських громадян, яка відповідає всім наступним умовам: вона є меншою за чисельністю, ніж решта населення Республіки Польща; вона суттєво відрізняється від інших громадян своєю мовою, культурою або традиціями; вона прагне зберегти свою мову, культуру або традиції; вона усвідомлює власну історичну національну спільноту та орієнтована на її вираження та захист; її предки проживали на теперішній території Республіки Польща щонайменше 100 років; вона ідентифікує себе з нацією, організованою у власній державі (на відміну від етнічної меншини, яка не пов’язана із зовнішньою державністю). У розумінні вищезгаданого закону в Польщі існує 9 національних меншин.
Нормативно-правові акти, що регулюють мовну політику щодо української меншини в Польщі:
Конституція Республіки Польща від 2 квітня 1997 року є найважливішим правовим актом, що регулює сферу прав і свобод національних меншин. Відповідно до статті 35, Республіка Польща гарантує польським громадянам, які належать до національних та етнічних меншин, свободу підтримувати і розвивати свою мову, зберігати звичаї і традиції, а також розвивати свою культуру. Національні та етнічні меншини мають право створювати власні освітні та культурні установи, а також установи для захисту релігійної ідентичності та брати участь у вирішенні питань, що стосуються їхньої культурної ідентичності.
Цитована стаття РП отримала розвиток у двох законах: Законі від 6 січня 2005 року “Про національні та етнічні меншини і регіональні мови” та Законі від 7 вересня 1991 року “Про систему освіти”. Закони регулюють освіту національних меншин, основною метою якої є забезпечення безперервності почуття національної, етнічної, мовної та релігійної ідентичності, і підкреслюють важливість вивчення мови та географії культурного ареалу, з яким ідентифікує себе національна меншина, а також історії культури меншини, до якої належить учень.
До найважливіших актів європейського законодавства, що стосуються прав національних меншин, належать: Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин та Європейська хартія регіональних мов або мов меншин. Серед інших нормативно-правових актів, які унормовують організацію системи освіти для дітей з числа національних меншин, можна назвати наступні:

  • Розпорядження Міністра національної освіти від 14 листопада 2007 р. про умови та порядок виконання державними дитячими садками, школами та установами завдань, що дозволяють учням, які належать до національних та етнічних меншин і розмовляють регіональною мовою, підтримувати почуття національної, етнічної та мовної ідентичності (Законодавчий вісник № 214, поз. 1579, зі змінами);
  • Розпорядження Міністра національної освіти від 30 квітня 2007 р. про умови та порядок оцінювання, класифікації та заохочення учнів і слухачів, а також проведення заліків та іспитів у державних школах (Dz.U. № 83, поз. 562, з наступними змінами);
  • Розпорядження Міністра національної освіти від 23 грудня 2008 р. про базову навчальну програму для виховання в дитячих садках та загальної освіти в окремих типах шкіл (Dz.U. від 2009 р. № 4, поз. 17);
  • Розпорядження Міністра національної освіти від 12 лютого 2002 р. про рамкові навчальні плани в державних школах (Dz.U. № 51, поз. 458, зі змінами);
  • Розпорядження Міністра національної освіти від 8 червня 2009 р. про затвердження програм і навчальних планів дошкільної освіти для використання в школі та про затвердження підручників для використання в школі (Dz.U. від 2009 р. № 89, поз. 730);
  •  Розпорядження Міністра національної освіти від 21 травня 2001 р. про рамкові статути державних дитячих садків і державних шкіл (Дз. У. від 2001 р. № 61, поз. 624, з наступними змінами);
  •  Розпорядження Міністра національної освіти від 19 листопада 2009 р. про центри підготовки вчителів (Dz.U. № 200, поз. 1537, зі змінами);
  • Розпорядження Міністра національної освіти від 12 березня 2009 р. про детальні вимоги до кваліфікації вчителів та визначення шкіл і випадків, в яких можуть працювати вчителі, які не мають вищої освіти або не закінчили педагогічного навчального закладу (Dz.U. 2009 № 50, поз. 400);
  • Розпорядження Міністра національної освіти від 16 грудня 2010 року про розподіл освітньої частини загальної субвенції для органів місцевого самоврядування в 2011 році. (Законодавчий вісник № 249, поз. 1659).

Правові засади організації навчання та викладання мовою української меншини в Польщі в рамках польської системи освіти регулюються наступними статтями:

  • Стаття 11 Договору між Республікою Польща і Україною про добросусідство, дружні відносини і співробітництво, Варшава, 18 травня 1992 р. (Законодавчий вісник 2000 р., № 125, поз. 29);
  •  статті 12 і 13 Угоди між Урядом Республіки Польща та Урядом України про співробітництво в галузі культури, науки і освіти, Київ, 20 травня 1997 р. (Законодавчий вісник 2000 р., № 3, поз. 573);
  •  Статті 1 та 6 Угоди про співробітництво між Міністром національної освіти Республіки Польща та Міністром освіти і науки України Горовом Ілавецьким від 2 липня 2001 року (M.P. від 5 лютого 2002 року).

Польська система освіти відповідає за викладання мов національних меншин на всіх рівнях освіти – від дошкільної до закінчення середньої школи та іспиту на атестат зрілості.
Правила проведення уроків у школах з мовою меншини регулюються Розпорядженням Міністра національної освіти від 14 листопада 2007 року про умови та порядок виконання державними дитячими садками, школами та установами завдань, що дозволяють учням, які належать до національних та етнічних меншин і розмовляють регіональною мовою, підтримувати почуття національної, етнічної та мовної ідентичності (Dz.U. № 214, поз. 1579, зі змінами та доповненнями). На середньому рівні (спеціалізована середня школа, додаткова загальна середня школа та додаткова технічна середня школа) застосовуються положення Розпорядження Міністра національної освіти і спорту від 12 лютого 2002 року про рамкові навчальні плани в державних школах (Dz.U. № 15, поз. 142, з наступними змінами та доповненнями).
Заняття в початкових школах проводяться мовою меншини, за винятком уроків інтегрованого навчання польської мови та (на більш пізньому етапі навчання) уроків польської мови та певного розділу з історії та суспільства польської держави. В інших типах шкіл окремими предметами, які не включені до навчальної програми мовою меншини, є польська мова, частина історії та частина географії, що стосується Польщі. Навчання мовою меншини може бути організоване також у двомовних школах або філіях, де мова меншини є другою мовою. Іншим типом шкіл або філій, пристосованих до такого типу навчання, є школи, в яких викладання мови меншини відбувається лише у формі додаткових занять та уроків мовою меншини. Інші предмети викладаються польською мовою.
Залежно від потреб і можливостей, навчання мовою меншини може відбуватися в класах або міжкласних групах.
Це залежить від кількості заявників, записаних на уроки української мови. На дошкільному, початковому або середньому шкільному етапі в групі/відділенні має бути щонайменше 7 дітей, а на старшому шкільному рівні кількість учасників занять збільшується до щонайменше 14 зацікавлених осіб 18. Мова меншини включена до переліку обов’язкових шкільних предметів, тоді як історія та культура країни меншини є додатковими предметами: для участі в них учень повинен подати відповідну заяву. Мінімальна кількість годин на вивчення мови меншини становить: у I-III класах початкової школи – 450 годин, у IV-VI класах та середній школі – по 380 годин, у старшій школі – 360 годин. Нормативно-правові акти, згадані вище в цьому розділі, також регулюють мінімальну кількість годин на вивчення власної історії та культури, яка на кожному етапі навчання (у IV-VI класах початкової школи, неповній середній школі, професійно-технічному училищі, загальній середній школі) становить 30 годин.
Починаючи з 1991 року, викладання української мови в Польщі перебувало під впливом різних правових і політичних рамок. Цей період позначений значними змінами, пов’язаними з розпадом Радянського Союзу, вступом Польщі до Європейського Союзу та нещодавнім припливом українських біженців після російського вторгнення в Україну у 2022 році. Нижче наведено огляд ключових правових питань та подій, що вплинули на викладання української мови в Польщі за цей період.

Основні характеристики Нормативно-правова база викладання української мови в Польщі з 1991 до 2022 року

  1. Конституція Польщі (1997). Стаття 35 гарантує права національних та етнічних меншин на збереження та розвиток власної мови, культури і традицій. Це конституційне положення закладає основу для правового захисту мов меншин, у тому числі української.
  2. Закон про національні та етнічні меншини і регіональні мови (2005 р.) Цей закон забезпечує комплексний правовий захист прав національних та етнічних меншин у Польщі. Він чітко визнає українську меншину та окреслює права на освіту мовою меншини, включаючи створення шкіл та право на навчання українською мовою. Стаття 17 закону передбачає, що мови меншин можуть використовуватися як мови викладання в державних навчальних закладах.
  3. Закон України “Про систему освіти” (1991). Цей закон, до якого неодноразово вносилися поправки, встановлює загальні рамки для польської системи освіти. Він включає положення про освіту груп меншин, гарантуючи їм право вивчати рідну мову та здобувати освіту нею там, де на це є достатній попит.
  4. Вступ Польщі до ЄС (2004). Після вступу до Європейського Союзу Польща прийняла різні політики та директиви ЄС, що сприяють мовному розмаїттю та правам меншин. Таке узгодження зі стандартами ЄС зміцнило правову базу для підтримки мов меншин, зокрема української.

Незважаючи на міцну правову базу, існують проблеми з ефективною реалізацією цих положень. Фінансування освіти мовами меншин часто залежить від бюджетів місцевих органів влади, які можуть суттєво відрізнятися. Були випадки, коли місцева влада не поспішала впроваджувати або підтримувати програми з вивчення української мови через бюджетні обмеження або адміністративну інертність.
Однією з правових проблем було визнання кваліфікації вчителів, підготовлених за межами Польщі, зокрема в Україні. Це іноді створювало бар’єри для найму кваліфікованих вчителів української мови. Забезпечення безперервного професійного розвитку вчителів української мови передбачено законом, але часто недостатньо фінансується.

Розробка та затвердження навчальних програм, які відповідають як польським освітнім стандартам, так і потребам учнів, які вивчають українську мову, є складним юридичним питанням. Сюди входить і затвердження підручників та навчальних матеріалів. Законодавчі повноваження вимагають адекватних ресурсів, але нерівність у розподілі ресурсів призвела до нерівного доступу до якісної освіти українською мовою в різних регіонах.
Нещодавній приплив українських біженців (після 2022 року). Велика кількість українських біженців після російського вторгнення призвела до надзвичайних правових заходів для розміщення українських дітей у польських школах. Це включає тимчасове послаблення певних бюрократичних процедур для швидкої інтеграції українських учнів та вчителів. Тривають правові дискусії щодо довгострокової інтеграції українських учнів у польську систему освіти, балансуючи між їхнім правом на освіту рідною мовою та необхідністю вивчати польську.
Для реалізації прав, наданих Конституцією та Законом про національні та етнічні меншини, були видані різні міністерські постанови, в тому числі конкретні розпорядження про організацію освіти мовами меншин.
Відбулися судові справи, що стосуються прав носіїв мов меншин. Наприклад, групи меншин подавали позови до суду, коли місцеві органи влади не надавали належної підтримки освіті мовами меншин.
Польський уряд періодично запускає програми та ініціативи, спрямовані на розвиток освіти мовами меншин. Ці програми часто підтримуються фондами ЄС, спрямованими на посилення культурного та мовного розмаїття.
Правове середовище для викладання української мови в Польщі з 1991 року формується потужною конституційною та законодавчою базою, спрямованою на захист прав меншин. Однак практичні виклики у впровадженні, фінансуванні та розподілі ресурсів залишаються. Нещодавній приплив українських біженців додав нового виміру цим питанням, вимагаючи як негайних, так і довгострокових правових і політичних рішень. Необхідні постійні зусилля, щоб забезпечити повну реалізацію законних прав української меншини на практиці. У дослідженні висвітлено еволюцію нормативно-правової бази, освітньої політики та прав меншин, які сформували ландшафт україномовної освіти. Ключові питання включають імплементацію законів про права меншин, вплив двосторонніх угод між Польщею та Україною, а також вплив нормативно-правових актів ЄС. Завдяки всебічному огляду законодавчих документів, аналізу політики та освітніх звітів, стаття розкриває як прогрес, так і перешкоди у просуванні освіти українською мовою в польській освітній системі.

Автор статті: політолог Мар’ян Лопата

Читайте також: Відносини Угорщини з Україною: історичний аспект та виклики до повномасштабного російського вторгнення в Україну