У кінотеатрах вийшла нова стрічка “Серфер” з Ніколас Кейджом, та чи зможе цей фільм вразити нас чимось новим, давайте розбиратися разом.
У 2025 році на великі екрани вийшов новий психологічний трилер «Серфер» (оригінальна назва — The Surfer), який уже встиг поділити глядачів на два табори: тих, хто вбачає у фільмі глибоку метафору занепаду особистості, і тих, хто вважає це незрозумілим, дивним і надмірно гротескним видовищем. Режисер стрічки — Лоркан Фіннеґан, знаний своєю сюрреалістичною роботою «Віваріум», знову повертається до теми ізольованості та внутрішнього розпаду. Цього разу — через пісок, сонце, піну океану та моральну деградацію.
Сюжет: на межі між реальністю та маренням
Головний герой фільму — Серфер у виконанні Ніколаса Кейджа — прибуває на самотню пляжну локацію в Австралії разом із сином (Фін Літтл). Це місце — не лише мальовничий куточок природи, а й символ минулого героя. Його дитинство, спогади, зруйновані мрії — усе вшито в атмосферу цього берега. Але спроба знову віднайти мир у душі через повернення до витоків обертається протистоянням із місцевими мешканцями. Для них цей пляж — сакральний простір, і вони не готові прийняти чужака, навіть якщо колись він був “одним із”.
Протистояння, яке спершу виглядає майже курйозно, поступово перетворюється на справжнє пекло: психологічний тиск, приниження, боротьба за гідність. Серфер не здається, але з кожною новою сценою стає все важче визначити, де проходить межа між принциповістю і саморуйнуванням.
До вашої уваги: Серіал Ти (You) 6 сезон: чи є шанси на продовження?
Ніколас Кейдж: божевілля під сонцем
Це той самий Кейдж, якого або обожнюють, або вважають актором “на грані фолу”. У «Серфері» він знову демонструє, що не боїться гіпертрофованої емоційності. Його персонаж — це одночасно трагедія й карикатура на чоловіче его, спроба відстояти самоповагу у світі, що давно втратив будь-які моральні орієнтири. Кейдж настільки глибоко вжився у роль, що глядач іноді не може зрозуміти, чи перед ним реальний персонаж, чи лише проекція спотвореної свідомості.
Атмосфера: краса, що тисне
Хоча зйомки відбувалися на узбережжі Австралії, фільм не використовує ці краєвиди для естетичного захоплення. Навпаки — тиша, безмежність океану, спекотне сонце створюють гнітючу атмосферу. Звукова доріжка мінімалістична, майже невловима — вона лише підкреслює психологічний дискомфорт. Кожен кадр просочений клаустрофобією на відкритому повітрі — парадокс, який майстерно використав Лоркан Фіннеґан.
Глибокі алюзії та вплив “Плавця” (1968)
Творці не приховують: «Серфер» — свого роду оммаж фільму «Плавець» (1968), в якому герой переходив від басейну до басейну, поступово розкриваючи правду про себе. Але якщо «Плавець» був ліричною притчею про втрати, то «Серфер» — це гнівна притча про те, як легко втратити людське обличчя, борючись за приналежність. Тут немає чітких відповідей, лише безкінечна низка питань: що таке гідність? Коли варто зупинитися? Чи можливо повернути минуле?
Фільм, який більше відчувається, ніж розуміється
«Серфер» — не для всіх. Це не просто трилер, а радше філософський експеримент, що ховається за маскою простого сюжету. Він викликає дискомфорт, іноді роздратування, але точно не залишає байдужим. Його можна трактувати як критику токсичної мужності, сатиру на середній клас, або ж просто як історію чоловіка, що більше не здатен знайти себе у світі.
Це фільм, який залишає не відповідь, а питання. І саме тому він вартий уваги.
Наша особиста оцінка: 6,5/10
Рекомендуємо до перегляду всім, хто шукає кіно не для розваги, а для осмислення.
Хочете легкий фільм на вечір — це точно не «Серфер». Але якщо ви готові на емоційну та інтелектуальну подорож у глибини людської душі — ця стрічка може стати вашим відкриттям.
Можливо Вам буде цікаво: Чи вийде “Ще одна проста послуга 3”: що відомо на даний момент
Статтю підготував редактор Ігор Столяр.