У своєму профілі у Facebook, відомий Львівський історик Ігор Федик опублікував допис-розповідь, своїх переживань про те, як люди виїжджають за кордон на заробітки.
Інформує Це моя Україна
Сумно.
Вчора мені довелося бути на Стрийському автовокзалі. Часу у мене було доволі і я, як всюди, вивчав навколишню дійсність. Стало сумно, став мені падати настрій. Групками та поодинці наші люди від’жджають закордон, на заробітки. Ось на сумках сидять дві жінки. Одна з них з дитиною. Та, що старша щось весело розповідає, а молодша ще зовсім молода, постійно втирає сльози. Не від щастя від’їжджає!
Поряд стоять три чоловіки з великими і важкими сумками, з яких виглядає столярський інструмент. Сіли в автобус, що взяв курс на Польщу. Я не знаю про карантин, але автобуси з заробітчанами, відходять один по одному… Між від’їжджаючими ходять водії приватних малих автобусів і запрошують на поїздку за кордон…
Через дорогу, біля приміщення автовокзалу, зупиняються автобуси, що приїхали з-за кордону і до них підходять чоловіки та жінки, забирають передачі: конверти, якісь пачки, мішечки. На численних кіосках повно оголошень про продаж квитків у всі країни Європи, а на деяких вся польська географія.
Без настрою… Тридцять років нашої незалежності, а мої земляки, мої дорогі українці, далі їдуть на працю, покидаючи рідну землю. Де ж ті президенти, де ж десятки брехливих урядів, що брешучи, обіцяють краще життя! Так, покращують собі життя. Це теж геноцид моєї нації. Розмивається національний код, зменшується чисельність нашого народу, молоді руки гарують по закордонах, а не працюють у рідній Україні, руйнуються сім”ї, підупадає мораль. Оці молоді дівчата мали б не плакати, а виходити заміж, народжувати дітей, як берегині плекати свої сім”ї… Вони від”їжджають… Чимало назавжди! Мені боляче! Весь час чужинці при владі. Їх рідне не болить!
Я, опустивши від моральної напруги голову, пішки поплівся на Сихів… Боляче! На душі.