Регіон Перської затоки, після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 р. не надто зацікавив наші дипломатичні відомства, які мали б наполегливо працювати в регіоні для як мінімум підтримки регіональними гравцями санкцій Заходу проти Росії та зниження ціни на нафту, що могло б в перспективі підірвати можливості фінансування терористичною державою своїх військових можливостей.
Наш експерт, політолог, кандидат наук Мар’ян Лопата підготував свою оцінку геополітичної ситуації в регіоні Перської затоки на фоні початку російського вторгнення в Україну. Отже …
Терористична Росія протягом останніх років значно активізувала свою присутність в країнах регіону Перської затоки. Країни регіону впродовж тривалого часу були покупцями російської зброї, що стало ще одним джерелом поповнення російського бюджету. Експорт зброї також став важливим інструментом російської зовнішньої політики. Окрім того, безпосереднє відношення до економічної та політичної стабільності Росії мають виробники нафти і газу. Відповідно, нафто – та газовиробники змушені координувати з Росією та країнами Перської затоки свою діяльність щоб зберегти домінуючі позиції як енергетичних наддержав. Регіон має велике значення і для близькосхідної дипломатії Москви, цілі котрої відповідають стратегії економічного розвитку країни. Це стало особливо актуальним після запровадження санкцій ЄС та США проти Росії через окупацію Криму та частини Донецької і Луганської областей, а особливо після початку повномасштабної війни Росії проти України 24 лютого 2022 року. Тому Росія переорієнтувалася на країни Близького Сходу, який є найбільш конфліктним регіоном в світі. (Читайте також, Роль Саудівської Аравії в регіоні Перської затоки у контексті російської війни проти України).
Помітне місце в російських зовнішньополітичних пріоритетах регіон Перської затоки став займати у період президентського терміну В. Путіна. Мета зовнішньої політики в регіоні – підвищити статус Росії та закріпити за нею роль значущої зовнішньої сили в одному з найбільш нестабільних регіонів світу. Росія використовує в регіоні засоби гібридної війни, а також свій вплив для подальшої дестабілізації всього Близького Сходу, включаючи регіон Перської затоки а також формування багатополярного світу. Важливим є і той аспект, що Росія намагається підтримувати найбільш авторитарні режими в регіоні, що викликає додаткову зацікавленість.
У сучасних міжнародних відносинах, на тлі наявності традиційних центрів сили з розвиненою політичною, економічною та соціокультурною сферою, зростає значення регіональних держав, у яких відбуваються найважливіші економічні процеси, у тому числі формування специфічних механізмів впливу та поступове становлення кандидатів як світових лідерів. У цьому контексті арабські країни Перської затоки, такі як Королівство Саудівська Аравія (КСА), Кувейт, Катар та інші, так цікаві сучасним дослідникам у плані аналізу та прогнозування тенденцій, що стосуються міжнародно-політичної та економічної регіоналістики.
На території арабських держав Перської затоки зосереджено близько 66% загальносвітових нафтових запасів, що ще з першої половини ХХ століття забезпечило швидкий розвиток нафтовидобувної промисловості. А це, у свою чергу, спровокувало низку політичних економічних перетворень у регіоні: швидкий перерозподіл доходів скарбниці з торгівлі (наприклад, тканинами та кавою), обслуговування вантажоперевезень та галузей народного господарства, що використовують ручну працю (наприклад, видобуток та обробка перлів) на розробку нафтових родовищ.
В регіоні Перської затоки відбуваються фундаментальні геополітичні перетворення, які можуть призвести до руйнування державних інститутів у деяких країнах та їх перетворення на держави які «не відбулися», тобто так звані failed states, а державні кордони ламаються і можуть продовжувати змінюватися. Ці процеси можуть бути пояснені низкою причин, головною з яких є минула колоніальна спадщина регіону: багато країн з’явилися в результаті перекроювання карти світу лідерами провідних держав за підсумками першої світової війни. Друга важлива причина – втручання зовнішніх сил, яке значно погіршує ситуацію в регіоні, та про згубні наслідки якого неодноразово попереджала російська дипломатія.
Досить активне втручання США в регіон Перської затоки і в цілому, в мусульманський світ починається після терактів 11 вересня 2001 року. Військове вторгнення США в Ірак у 2003 р., офіційно було спрямоване на реалізацію двох цілей, а саме боротьбу з тероризмом та поширення ліберальної демократії.
Усвідомлення важливості регіону Перської затоки і його значення на міжнародні політичні та економічні процеси призвело до того, що країни регіону почали активніше застосовувати свій потенціал і переваги у налагодженні відносин з позарегіональними акторами, що також призвело до посилення внутрішньої конкуренції між ними, зокрема Іраном та Королівством Саудівської Аравії. У зв’язку х підвищення своєї міжнародної ролі, країни Перської затоки почали поширювати сфери свого впливу та інтересів в різноманітних економічних, культурних, соціальних і політичних сферах як на регіональному, так і на континентальному та глобальному рівнях. Крім того, зовнішні учасники які є нерегіональними державами, що розширюють відносини з країнами Перської затоки, і які стверджують, що вони мають свої національні зовнішньополітичні інтереси в цьому регіоні (деякі з цих країн як США, Китай вважають, що тут знаходяться їх життєво важливі інтереси), вибудовують своє ранжування країн регіону за ступенем пріоритетності.
Проте, враховуючи різноманіття міжнародної участі в регіоні Перської затоки, власне США, і Росія, як країна-агресор, є найбільш важливими міжнародними державними суб’єктами в регіоні Перської затоки, зокрема, в розв’язанні сирійського конфлікту, кожен з яких є лідером міжнародної коаліції.
Нинішня архітектура регіональної безпеки в Перській затоці складалася під впливом багатьох факторів, серед яких важливе місце займала іранська революція 1978–1979 рр. та ірано-іракська війна 1980–1988 років.
На той час, коли у 2011 р. значну частину Близького Сходу та Північної Африки вразили події «арабської весни», регіон Перської затоки, що пережив з 80-х років три великі війни, перебував у стані хронічної нездатності створити працездатний регіональний порядок або суспільство безпеки. Крім того, вибух конфесійної ворожнечі в регіоні, що супроводжував війну в Іраку, що почалася в 2003 р., додав новий «гарячий вимір» в регіональну геополітику: паралельно з посиленням конфронтації між Тегераном і Ер-Ріядом посилювалася поляризація між пов’язаними з кожною з цих держав політичними групами[5]. Як тільки вщух гуркіт «арабської весни», напруженість усередині РСАДПЗ вийшла на поверхню, і перспектива розколу всередині організації набула реальних обрисів. У той час як адміністрація колишнього президента США Д. Трампа прагнула до кінця 2020 р., поки не переміг на президентських виборах у США Дж. Байден, згуртувати своїх арабських партнерів навколо своєї політики здійснення «максимального тиску» на Іран, арабські монархії Перської затоки виявляли явну нездатність згуртуватися для підтримки політики США в регіоні.
Також варто наголосити, що в регіоні Перської затоки існує єдиний багатосторонній регіональний форум з питань безпеки — Рада співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ) — страждає на низку вад. По-перше, у своєму нинішньому вигляді вона фактично є військовим альянсом, спрямованим проти Ірану. До цієї організації не входять Іран, Ірак та зовнішні держави, які серйозно зацікавлені у безпеці регіону, зокрема Китай, Євросоюз (ЄС), Індія, Японія, Росія та США. По-друге, Рада співробітництва арабських держав Перської затоки не є багатостороннім майданчиком для врегулювання криз, вирішення конфліктів або вжиття заходів щодо зміцнення стабільності. Крім того, в його рамках не існує механізму, що дозволяє країнам Затоки відверто обговорювати загрози, що виникають, і потреби у сфері безпеки. Це особливо серйозну проблему з урахуванням того, що країни Ради співробітництва арабських держав Перської затоки стикаються з низкою викликів зовнішнього характеру, що вимагають посилення міждержавного співробітництва.
Загальне завдання диверсифікації країн РСАДПЗ (Рада співробітництва арабських держав Перської затоки) було сформульовано ще 1985 р. в Єдиній стратегії промислового розвитку, підписаної всіма державами-членами. У рамках цієї стратегії передбачалося наголосити на розвитку перспективних галузей: нафтопереробка, нафтохімія, чорна і кольорова металургія, цементна промисловість і т.д. Було вирішено, що кожна держава спеціалізуватиметься на певному вигляді промисловості (наприклад, Бахрейн – на виробництві алюмінію, Катар – на випуску металургійної продукції, як-то феросплавів), а всі разом – на нафтопереробці та нафтохімії.
Варто підкреслити, що в Раді співробітництва арабських держав Перської затоки домінує Саудівська Аравія, яка спрямовує зовнішню політику організації як найбагатша та найважливіша країна серед усіх монархій Перської затоки, і яка головним чином намагається стримати зростаючий вплив Ірану в регіоні, особливо в Іраку та Сирії, де є значне шиїтське населення у першому випадку, і де шиїти правлять у випадку Сирії.
В результаті в регіоні Перської затоки існують три макрокоаліції:
- Коаліція на чолі Іраном, підживлена страхом релігійних та етнічних меншин регіону перед поширенням суннітського радикалізму. Її підтримує влада Іраку та Сирії, а також ліванська «Хезбалла» та інші шиїтські та деякі християнські групи в регіоні.
- Очолюваний Саудівською Аравією альянс арабських держав, що побоюються зміцнення як Ірану, так і терористичних угруповань. У грудні 2015 р. альянс був інституціоналізований у формі антитерористичної коаліції, до якої увійшли не лише країни Перської затоки, а й Єгипет та інші сусідні держави, а також мусульманські країни за межами Близького Сходу, такі як Малайзія, Нігерія та Пакистан.
- Радикальні екстремісти, представлені в основному ІДІЛ та пов’язаними з нею групами. Вони, як і раніше, залишаються швидше аморфним рухом, ніж чітко збудованою мережею, і боротьба за лідерство між ІДІЛ та «Аль-Каїдою» триває, але за останні два роки прихильникам «нового халіфату» вдалося зміцнити провідні позиції серед ісламістських об’єднань. Низький рівень організованості екстремістських сил компенсується тим, що їхнє виживання не залежить від перспектив окремих об’єднань. ІДІЛ може зазнати поразки і розпастися під тиском регіональних та глобальних гравців, але велика ймовірність того, що на зміну їй досить скоро прийде інша група, так само, як саме ІДІЛ прийшло на зміну «Аль-Каїді» як провідна група радикально- ісламістського інтернаціоналу.
Нинішня консолідація блоків веде до виникнення чітких ліній розмежування між локальними гравцями. Це позбавляє систему регіональних відносин певної гнучкості.
Претендуючи на статус світового гегемона, Сполучені Штати також брали на себе відповідальність за надходження на світові ринки стратегічно значущих товарів, насамперед енергетичної сировини. Вочевидь, що така політика диктувалася не альтруїзмом, а національними інтересами. Невизначеність на ринках стратегічних товарів негативно позначилася б на американській економіці – навіть у тих випадках, коли США була безпосереднім їх споживачем.
В цьому ключі зросла роль терористичної Росії у регіоні Перської затоки, її як однієї з держав, яка намагається повернути собі світове лідерство, постійного члена Ради Безпеки ООН братимуть до уваги арабськими державами Перської Затоки і визначати характер їхніх взаємин у вирішенні регіональних проблем.
Отже, політичні, економічні й соціальні зміни, що мали місце у світі останніми роками, певним чином змінили геополітичну ситуацію в Перській затоці. Враховуючи постійне зростання залежності світової економіки від нафти, більшість промислово-розвинених країн світу лобіюють свої інтереси в регіоні, котрий становить інтерес для багатьох міжнародних акторів. Сьогодні визначальний вплив в регіоні мають два глобальні центри сили – США та Росія. Не дивлячись на зміни у зовнішньополітичній стратегії США, у Близькосхідному регіоні Сполучені Штати залишаються ключовим гравцем. Впродовж останніх років у регіон стрімко увійшла Росія, що стало одним із найбільших зовнішньополітичних успіхів В. Путіна. На даному етапі зовнішньополітичний курс Росії у Перській затоці є прагматичним та позаідеологічним. Як наслідок – Росія має зв’язки з усіма лідерами регіону, а також практично єдина, хто може вести переговори одночасно з Ізраїлем, а також шиїтськими та сунітськими ісламськими країнами.
Також зазначимо, що в регіоні Перської затоки існують три макрокоаліції: 1) коаліція на чолі Іраном; 2) очолюваний Саудівською Аравією альянс арабських держав, що побоюються зміцнення як Ірану, так і терористичних угруповань; 3) радикальні екстремісти, представлені раніше основному ІДІЛ та пов’язаними з нею групами.
Отже, Росія «повернулася» в регіон Перської затоки відразу в кількох вимірах – насамперед військовому (сирійська кампанія, постачання озброєнь країнам регіону, у тому числі традиційним «клієнтам» Вашингтона) та дипломатичному («астанінський процес»), Проте почасти й у економічному (туризм, експорт сільськогосподарської продукції, цивільні ядерні проекти, і навіть безпрецедентне співробітництво із країнами ОПЕК у регулюванні ціни нафту).
Московська зовнішня політика у регіоні Перської затоки все ж таки змогла досягти частково своїх цілей. Однак зовнішня політика Росії стикається з низкою важливих обмежень, які обмежують її вибір і ставлять під сумнів її здатність до подальшого поглиблення своєї присутності у регіоні Перської затоки. Так, поточні економічні проблеми країни звужують коло того, що Росія може запропонувати країнам регіону і, отже, негативно впливають на її привабливість як економічного партнера.
Слабка економічна база Росії також впливає військовий потенціал країни, який необхідний для підтримки присутності Росії у регіоні Перської затоки у перспективі. Насамперед це стосується ВМФ, у фінансуванні якого – згідно з Державною програмою озброєння на 2018–2027 рр. очікується серйозне скорочення – з 4,7 трлн. руб. у 2020 р. (які ВМФ не зміг освоїти повністю через проблеми в російській суднобудівній промисловості, а також через західні санкції пов’язані з Україною) до 2,6 трлн. руб. 2027 р. На думку західних аналітиків, російська оборонна промисловість не відновила потенціал радянської епохи, необхідний для будівництва великих військових кораблів.
Зовнішньополітичні успіхи Росії, хоч би якими вражаючими вони здавалися на російському пропагандистському телебаченні, часто обертаються високими внутрішніми економічними витратами. Так, беручи участь в управлінні цінами на нафту у співпраці з ОПЕК, Росія знехтувала проведенням структурних реформ в економіці, що посилило залежність країни від експорту сировини. Ще один очевидний успіх, якого досягла Росія – військова операція та військові злочини в Сирії – лише зміцнив рішучість західних держав продовжувати тиск на Москву у вигляді санкцій.
Щодо інших перспектив Москви в регіоні, то Росія опублікувала новий варіант своєї Концепції колективної безпеки у Перській затоці. Москва пропонує створити Організацію з безпеки та співробітництва в зоні Перської затоки (ОБСПЗ) – аналог європейської ОБСЄ, куди, крім держав регіону, могли б на правах спостерігачів або асоційованих членів увійти Росія, Китай, США, ЄС, Індія та інші зацікавлені сторони.
Росія вже не вперше пропонує розробити колективну систему безпеки в Перській затоці. Схожі ідеї висувалися і наприкінці 1990-х років, коли була загроза американського вторгнення до Іраку, і у 2000-х. У концепції 2007 р. акцент було зроблено на організацію діалогу між арабськими державами Перської затоки та Іраном. Російські політики повторюють цю думку за кожної зустрічі з арабськими колегами. І досі безуспішно. Але все ж таки Росія вирішила не відступати.
Власне завдяки втручання Росії у сирійський конфлікт, російський ринок озброєнь почав наповнювати країни регіону, які зацікавлені в отриманні найсучаснішого озброєння з огляду на вибухонебезпечність міжнародної ситуації в регіоні Перської затоки та терористичних загроз. На даний момент найбільшим постачальником озброєнь в країни перської затоки є США, які головним чином продають зброю Саудівській Аравії, ОАЕ та Оману. Натомість Росія завдяки вторгненню в Сирію намагається витіснити США з цього багатого на ресурси і гроші регіону. Хоча Росія перманентно робить презентації своїх озброєнь на виставках військової техніки в ОАЕ, так і не було укладено значних контрактів на закупівлю російських товарів.
Висновуючи, ми стверджуємо, що співпраця в нафто-газовидобувній сфері з країнами регіону Перської затоки у Росії має амбівалентний характер, бо хоча РФ і входить у формат ОПЕК плюс, але Росія переслідує власні інтереси, які полягають у збереженні нинішнього рівня видобутку російських вуглеводів. У 2020 р. відбувся чи не найбільший енергетичний конфлікт між картелем ОПЕК та Росією, яка намагалася зберегти видобуток нафти на до ковідному рівні, бо скорочення видобутку призвело в кінцевому результаті до закриття деяких нафтових свердловин у РФ. Королівство Саудівської Аравії, яка має чи не найбільший вплив на картель змусила Росію до поступок. Таким чином, Росія хоча і співпрацює з країнами регіону Перської затоки щодо координації частини дій на ринку вуглеводнів у світі, вбачає країни регіону як своїх конкурентів, що особливо стало актуально після повномасштабного вторгнення в Україну 243 лютого 2022 р., оскільки країни ЄС почали шукати шляхи отримання вуглеводнів в обхід Росії, накладаючи на останню санкції, чим можуть скористатися арабські монархії затоки.
Також, дискутуючи щодо питання зовнішньополітичних інтересів Росії в регіоні Перської затоки, не можна обминути ставлення країн регіону до теперішньої повномасштабної російсько-української війни від кінця лютого 2022 р., ставлення до якої дає можливість зрозуміти наскільки була ефективна політика держави-агресора в регіоні. Насамперед варто відзначити, що серед країн Перської затоки немає такої гостроти засудження вторгнення Росії в Україну, як це є наприклад серед країн «Англосаксонського» світу чи наших українських сусідів з числа країн Центрально-Східної Європи.
Аналіз ставлення до російського вторгнення варто розпочати з розгляду позиції Ісламської Республіки Іран, яка протягом останніх десятиліть підтримується Росією на рівні ООН та на рівні уникнення санкцій США.
Хоча міністр закордонних справ Ірану пояснив війну провокацією НАТО, вони не бачать вирішення у війні. Вони вважали, що встановлення режиму припинення вогню та зосередження уваги на політичному та демократичному рішенні є необхідністю. Президент Ірану Е. Раїсі зателефонував В. Путіну і підтримав гарантії припинення розширення НАТО. Міністр закордонних справ Ірану Х. Амірабдоллахян написав у Твіттері: «Українська криза корениться у провокаціях НАТО. Ми не віримо, що війна є вирішенням суперечок. Необхідно встановити припинення вогню та знайти політичне та демократичне рішення». Секретар Вищої ради з прав людини в Ірані М. Ларіджані заявив на іранському телебаченні, що Ісламська Республіка Іран не підтримала військову операцію проти України, але водночас Тегеран «не заплющує очі на змови, які виношують США та їхні союзники». Верховний лідер Ірану Алі Хаменеї сказав, що «в Україні ми за припинення війни», і що українська криза показала, що Заходу не можна довіряти, його підтримка «адміністрацій та політиків, які встановлені ними», що є «міражем». Він також дав зрозуміти, що український уряд не має повної підтримки народу. Він заявив, що у вторгненні Росії в Україну винна політика США, і звинуватив Вашингтон у втручанні у «внутрішні справи країни, організацію демонстрацій проти уряду, створення оксамитових революцій, створенні кольорових державних переворотів».
Досить стримано на початок війни відреагувала монархія Катару. Керівник країни А. Тані закликав усі сторони російсько-української кризи виявляти стриманість та вирішити суперечку шляхом конструктивного діалогу та дипломатичними методами. Він знову заявив про мирне врегулювання міжнародних суперечок і застеріг від дій, які можуть призвести до подальшої ескалації конфлікту.
Дуже цікавою є натомість позиція Королівства Саудівської Аравії. Заступник міністра закордонних справ Саудівської Аравії В. Ель-Херейджі та заступник держсекретаря США В. Шерман у перший день вторгнення обговорили створення «рішучої міжнародної відповіді на підтримку суверенітету України», йдеться на сайті Держдепартаменту США. Згодом, спадкоємний принц М. бен Салман заявив президенту Франції Е. Макрону, що Саудівська Аравія, як і раніше, віддана угоді ОПЕК+, підтримавши партнерство організації з Росією на тлі вторгнення цієї країни до України.
Також, Об’єднані Арабські Емірати утрималися під час голосування з резолюції Ради Безпеки ООН, в якій висловлювали жаль з приводу вторгнення Москви в Україну, назвавши резолюцію «завчасним рішенням». Високопоставлений еміратський дипломат А. Гаргаш сказав, що Об’єднані Арабські Емірати «вважають, що прийняття будь-якої сторони призведе до ще більшого насильства». Постійний представник Об’єднаних Арабських Еміратів при ООН закликав усі сторони у суперечці про Україну виявляти стриманість, розрядити напруженість та прагнути до припинення кризи через діалог та дипломатію, заявивши, що «ОАЕ… намагається деескалувати і знайти мирне вирішення кризи між зацікавленими сторонами».
Таким чином, можемо стверджувати, що більшість країн регіону зайняли більше нейтральну позицію щодо російсько-української війни відмовившись радикально засудити дії Росії, що пояснюється великою кількістю спільних ініціатив у сфері енергетики, постачання озброєнь в країни регіону та діловими зв’язками еліт. Варто відзначити, що політика Росії щодо балансування в регіоні та намагання знайти партнерів серед країн регіону Перської затоки дало свій результат. Де-факто дії Росії були на словах підтримані лише одною країною – Іраном, який звинуватив у всьому США. Отже, зважаючи на реакцію країн регіону Перської затоки на сучасну російсько-українську війну. Можемо констатувати, що зовнішня політика Росії дала свій результат, бо не створила собі ворогів серед арабських монархій нафтогазогносного регіону. Також, країни Перської затоки вирішили не накладати жорстких санкцій на Росію, оскільки це не входить в коло їхніх інтересів, а країни є достатньо багатими, щоб не бути залежними від поставок зерна та продовольства з Росії та України. Крім того, російсько-українська війна, як ми можемо спостерігати навпаки сприяла зростанню цін на вуглеводні ресурси, що зробило держану компанію Саудівської Аравії Saudi Aramco найбагатшою компанією світу, що сприятиме наповненню бюджету Королівства. Тому, країни Перської затоки будуть намагатися використати теперішню складну геополітичну ситуацію собі на користь і продовжувати відносини з Росією, але так, щоб не потрапити під санкції США, які для частини країн регіону є стратегічним союзником з огляду на стримування Ірану в регіоні.
Автор: політолог Мар’ян Лопата.