У понеділок 2 березня 2023 року Голова КНР Сі Цзіньпінь прибув у Москву для підтримки путіна, який вже до приїзду китайського зверхника москви, вже був звинувачений у військових злочинах і повинен бути арештований відповідно до рішення Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Власне у цей момент до Києва прибув премєр0міністр Японії Фуміо Кішіда для підтримки України, що можна вважати не просто «співпадінням». Японія цікава для України не тільки її значимістю у світовій нкономіці та просунутими технологіями, але і як країна, що має також територіальні проблеми з Росією та Китаєм, які є фактичними союзниками у війні проти України. У Китаю є давні територіальні суперечки з Японією, оскільки контроль над частиною японських островів та Тайванем дав би можливість Китаю проектувати свою економічну та військову міць на інші країни світу. Власне Тайвань та належність островів, що прилягають до японської Окінави не дають так важливого для Китаю доступу до світового океану. Японія має сильні військові зв’язки з США, і відповідно до Сан-Франциського договору на території Японії знаходяться військові бази США.
Японія є важливою країною Східної Азії для стримування як Китаю, та і його стремління допомогти мілітарно державі-агресору. Але для того, щоб зрозуміти один з головних аспектів протистояння мілітаристського Китаю та Японії, яка де-факто є пацифістською країною, оскільки відповідно до Конституції вона не володіє збройними силами у звичному для нас розумінні, нам потрібно звернутися до давнього протистояння між двома головними країнами Азії – територіального.
Серед трьох морських територіальних суперечок у Північно-Східній Азії за участю Японії питання належності архіпелагу Сенкаку на даний момент є найбільш напруженим і має найбільший вибухонебезпечний потенціал, оскільки Китай як держава-гегемон у Східній Азії заявляє про свою юрисдикцію над даними островами.
Острови Сенкаку розташовані у Східно-Китайському морі між Японією, Китайською Народною Республікою та Китайською Республікою (Тайвань). Архіпелаг складається з п’яти безлюдних островів і трьох безплідних скель площею від 800 м2 до 4,32 км2.
Острови архіпелагу становлять інтерес для КНР, Японії та Тайваню. Проте Японія не визнає Тайвань як суверенну державу, через що КНР і КР домовилися про те, що спірний архіпелаг належить до китайської провінції Тайвань, повіту Ілань.
З позиції Японії, острови були приєднані до держави в 1895 р., після десяти років вивчення островів на предмет приналежності їх Цинському Китаю. Не знайшовши них ознак присутності Китаю, Японія приєднала острови на правах terra nullius – нічиєї землі. У період із 1945 по 1972 рр. острови перебували під юрисдицією США разом із островами Рюкю. Архіпелаг було повернено за Угодою про повернення о. Окінава, який набув чинності у травні 1972 р.
Позиція Китаю полягає в тому, що архіпелаг є споконвічно китайською територією: острови були захоплені Японією за нерівноправним Симоносекським договором 1895 р., укладеним після закінчення війни між Китаєм і Японією. За твердженням Китаю, Японія, приймаючи зобов’язання, що накладаються на неї Потсдамською декларацією, відмовлялася від прав на всі завойовані раніше території, у тому числі і на острови Сенкаку/Дяоюй, наполягаючи, що через це право на архіпелаг мають перейти до Китаю. Позиція Японії виходить з того, що за Сан-Франциським мирним договором архіпелаг не входить у території, від яких Японія відмовлялася за результатами Другої світової війни. З позиції Японії острови є спірними, а зазіхання Китаю незаконні і безпідставні.
Крім періоду з 1945 до 1972 рр., коли Сполучені Штати керували островами Рюкю, архіпелаг знаходився під контролем Японії з 1895 р.. Китайська Народна Республіка (КНР) почала ставити питання про суверенітет. над островами у другій половині 1970-х рр., коли виникли підтвердження існування запасів нафти. Тайвань (Китайська Республіка) також претендує на острови. Територія знаходиться поруч із ключовими судноплавними шляхами та багатими рибними угіддями, і в цьому районі можуть бути запаси нафти.
Японія стверджує, що обстежила острови наприкінці 19 століття і виявила, що вони terra nullius (лат.: земля, що не належить нікому); згодом Китай погоджувався із суверенітетом Японії до 1970-х років. КНР і Китайська республіка стверджують, що документальні свідоцтва до Першої китайсько-японської війни вказують на володіння Китаєм і, відповідно, територія є захоплена Японією, яке має бути повернута, оскільки решта завоювань Імператорської Японії було повернено в 1945 р.
Острови включені до Договіру про взаємну співпрацю та безпеку між Сполученими Штатами та Японією, а це означає, що захист островів Японією вимагатиме, щоб Сполучені Штати прийшли на допомогу Японії.
У вересні 2012 р. японський уряд придбав три спірні острови у їхнього приватного власника, що викликало масові протести в Китаї. Станом на початок лютого 2013 р. ситуація розцінювалася як «найсерйозніша для китайсько-японських відносин у післявоєнний період з погляду ризику воєнізованого конфлікту».
23 листопада 2013 р. КНР створила «Пізнавальну зону ППО Східно-Китайського моря», до якої входять острови Сенкаку, і оголосила, що всі літаки, що входять до зони, повинні будуть подати план польоту та надати інформацію про радіочастоту або транспондер.
Суперечка за острови Сенкаку/Дяоюй має економічні мотиви обох сторін. Велику підтримку отримала точка зору, за якою суть суперечки полягає не так у питанні поширення власного суверенітету на вісім безлюдних островів, як у праві на розробку шельфу та видобуток ресурсів. У обстановці динамічного економічного розвитку регіону зростає рівень конкуренції. Держави прагнуть захистити власні інтереси, зокрема у питанні ресурсної безпеки. Крім того, йде процес становлення інтеграційних об’єднань у сфері торговельних відносин: Зона вільної торгівлі між КНР, Республікою Корея та Японією, розвиваються формати АСЕАН+1, АСЕАН+3, а також проект США – Транстихоокеанське партнерство. Економічне зростання потребує ресурсів, одним із джерел якого для КНР та Японії є архіпелаг Сенкаку/Дяоюй.
Довгий час після набрання чинності Сан-Франциським мирним договором ні Китаєм, ні Тайванем не порушувалося питання про поширення юрисдикції США на острови архіпелагу. Держави фактично не порушували питання суверенітету над територією до другої половини 1970 р. У цей період з’явилися докази запасів енергетичних ресурсів у Східно-Китайському морі. Пекін і Тайбей не вважали острова частиною провінції Тайвань. Таким чином, для Японії жоден із наявних історичних, географічних чи геологічних аргументів, викладених китайською стороною, не є дійсним як обґрунтування територіальних претензій Китаю.
Питання островів не порушувалося до 1969 р., моменту, коли Економічна комісія для Азії та Далекого сходу ЕКОС ООН не повідомила, що континентальний шельф Східного Китаю може містити один з найбагатших нафтою та природним газом резервуарів. у світі, можливо, можна порівняти з Перською затокою. Тому КНР, і Японія мають високі очікування щодо обсягу запасів вуглеводнів. Право володіння островами архіпелагу дасть власнику доступ у великій області континентального шельфу, який може бути багатим на запаси нафти та природного газу. Подібний спір відноситься до зростаючого інтересу країн світу у розвитку офшорних джерел енергії для зростаючих вимог розвитку економіки.
Існує точка зору, згідно з якою активні дії з боку Китаю щодо островів є складовою стратегії, спрямованої на перетворення держави на морську державу. Логічним чином, в комплексі з іншими діями Китаю щодо нарощування власної військової потужності, це викликає побоювання у країн-сусідів, у тому числі в Японії. За даними SIPRI, у 2012 р. Китай був другою державою у світі за обсягом військових витрат. У 2013 р. китайські вкладення у сферу озброєння зросли на 7,8%. Згідно з Базою даних SIPRI з військових витрат 1988-2013, Китай вклав у сферу озброєння в 2013 р. близько 188,4 мільярда доларів. Це відповідає другому місцю у світі. Існує думка, згідно з якою Китай занижує заявлену цифру військових витрат.
З одного боку, зростання витрат на озброєння виглядає як основа китайської загрози та усунення балансу сил у бік Китаю. З іншого боку, китайські заяви залишаються виключно мирними. Китай має ресурси, достатні для того, щоб фізично зайняти острови і позбавити Японію можливості змінити ситуацію, але розв’язання конфлікту завдасть шкоди його економічним інтересам.
Обстановка складається так: у правлячих колах Японії лідирує думка, за яким єдиним способом стримати зростання китайського впливу у регіоні є зміцнення союзу Японії та. Б. Обама підтвердив, що архіпелаг Сенкаку підпадає під Договір Японії та США, що зобов’язує Вашингтон виступити на підтримку у разі збройного зіткнення. Він додав, що Вашингтон не має певної позиції з питання належності території, а також висловив пропозицію вирішити питання виключно мирним шляхом.
Насправді збройне втручання США є малоймовірним. Незважаючи на прагнення створити в регіоні кільце союзників як економічну та політичну противагу Китаю, Китай, у свою чергу, продовжує залишатися для США економічним партнером номер один у регіоні. Розлад торговельних відносин може принести негативні наслідки для економіки США.
З огляду на високий градус напруженості, у Японії, з ініціативи правлячої Ліберально-демократичної партії формується рух перегляд Конституції. Тодішній прем’єр-міністр С. Абе категорично заперечував, що перегляд Статті №9 – крок до відродження озброєної Японії. Японія, мабуть, знаходиться у пошуку внутрішніх ресурсів для опору Китаю.
Позиція США виглядає як спроба балансувати між союзником в особі Японії та Китаєм, який кидає виклик США у світовій гегемонії.
США висловили підтримку прагнення Японії сформувати колективну самооборону. З погляду Японії, право на колективну самооборону дозволить стабілізувати регіон АТР. Японія закликала союзника до активної співпраці щодо передислокації військової бази Футемма. Міністр оборони США висловив прагнення надати підтримку Японії у цих питаннях.
МЗС Японії випустило низку відеозаписів, а також памфлетів, що розповідають про історію архіпелагу Сенкаку та підтверджують японські права на суверенітет над ним. Згідно з позицією МЗС, держава прагне зробити Східно-Китайське море «морем миру, дружби та співпраці». МЗС Китаю, у свою чергу, дотримується позиції власності островів Китаю. Чжан Чжицзюнь, заступник міністра закордонних справ Китаю, вважає, що нелегальне придбання Японією островів підриває консенсус, до якого прийшли сторони у 1970-і рр. та змінює обстановку навколо островів. Ситуація стає все менш гнучкою, далі віддаляється можливість вирішити суперечку.
К. Гемба, колишній міністр закордонних справ Японії, каже, що японо-китайські відносини перебувають на роздоріжжі, і вкрай важливою стає необхідність пам’ятати про зусилля, які раніше доклали керівники Японії та Китаю з метою стабілізації відносин. Він вважає, що співробітництво є більш продуктивним шляхом взаємовідносин між державами, але зауважує, що Японія не може поступатися суверенітетом та цілісністю держави.
Суперечка за архіпелаг загострила політичну сферу відносин Японії та Китаю до рівня, коли конфлікт політичної природи вплинув на сферу економічних відносин. Після арешту китайського капітана японською береговою охороною Китай обмежив квоту на експорт в Японію рідкоземельних металів. Токіо був змушений шукати шляхи диверсифікації імпорту. Вибір був зроблений на користь країн Центральної Азії. На той момент у регіоні вже були сильні позиції Китаю. Китай розуміє глибину ресурсної залежності від нього Японії, і тому використовував інструменти, що істотно вплинули на другу економіку регіону. Це було цілеспрямованим ударом по ресурсній безпеці Японії. Токіо займає одну з верхніх рядків серед експортерів високотехнологічної продукції, у виробництві якої використовуються рідкісні метали. Це спричинило суттєві втрати у сфері економіки. Тут протистояння у політичній сфері торкнулося сфери економіки. Залежність від ресурсів зіграла проти Японії.
Економічні відносини зберігаються, політичний діалог ускладнений суперечкою та історичними образами. Незважаючи на той факт, що суперечка ведеться за ресурси – тобто має економічний характер – вирішити його економічним шляхом на даний момент неможливо. Поділ прав на розробку шельфу та спільний видобуток ресурсів важко реалізувати через труднощі у відносинах між державами. Право володіння територією стає питанням принципу, і жодна із сторін не має наміру йти на поступки.
Жорстка позиція сторін щодо питання власності архіпелагу загострює суперечку, формує з нього одне з найбільш вибухонебезпечних осередків у регіоні. Вона ж веде до неможливості зараз вирішити його шляхом компромісу. КНР дотримується позиції узурпування Японією територій після Китайсько-японської війни 1894-1895 року та анексії їх на сучасному етапі, Токіо коментує дії Пекіна як провокації та заперечує спроби видобутку ресурсів на прилеглому шельфі. Суперечка серйозно ускладнює політичні відносини країн. Економічна сфера вже була ним порушена, і існує невелика ймовірність, що, у разі напруження ситуації, торговельні відносини держав не постраждають через політичну суперечку. Однак це є невигідним для обох сторін, тому малоймовірним.
Ресурси є одною з основних мотивацій Японії для переходу до активних дій у цьому напрямку. Деякі експерти розглядають суперечку за острови архіпелагу Сенкаку не як питання суверенітету над територією, а як суперечка за ресурсний потенціал шельфу поблизу островів. За даними Управління енергетичної інформації США, підтверджені та можливі ресурси Східно-Китайського моря оцінюють в обсязі від 60 до 100 мільйонів барелів нафти. За твердженням Управління, відповідно до китайських джерел, нерозвідані ресурси можуть сягати обсягу від 70 до 160 мільярдів барелів нафти у всьому Східно-Китайському морі.
Водночас, за даними міністерства землі, інфраструктури, транспорту та туризму Японії, шельф біля островів Сенкаку містить достатню кількість марганцю на потреби Японії на період 320 років, запаси кобальту на 1300 років, нікелю – на 100 років, та достатню кількість газу на 100 років. Крім того, присутні й інші мінеральні ресурси та промислові запаси риби.
Японія займає у світі друге місце з імпорту природного газу та шосте – за споживанням. Схожа картина складається в інших галузях споживання енергії в Японії: шосте місце щодо імпорту очищених нафтопродуктів, четверте – за споживанням.
Інцидент між Японією та Китаєм у 2010 році, пов’язаний з арештом капітана китайського судна, що увійшло до води поблизу островів Сенкаку спричинив, через яку Пекін ввів економічні санкції проти Токіо.
Скорочення обсягу експорту з Китаю в Японію рідкісноземельних металів є інструментом, цілеспрямовано обраним Китаєм для ускладнення японської економічної ситуації. Держава, основною статтею якої є високотехнологічні товари, зацікавлена в безперебійному постачанні промисловості рідкоземельними металами. Свої ресурси в Японії обмежені, Китай доти був основним постачальником.
Японії, щоб вийти з ситуації, необхідно було шукати інше джерело рідкісноземельних металів. Ним стали країни Центральної Азії, з якими Японія активно налагоджує ресурсний діалог з низки напрямків. Події в Китаї фактично змусило Японію шукати шляхи захисту своїх інтересів, а також способу підтримати економіку та промисловість держави. Скорочення імпорту рідкісноземельних металів з Китаю вплинуло на зовнішню політику Японії.
Паралельно з можливістю забезпечення енергетичної безпеки, територіальні суперечки представляють Японії інструмент для забезпечення продовольчої безпеки. Географічні характеристики Японії, її острівне становище і мізерні земельні ресурси накладають обмеження виробництва товарів, продукцію їжі. Основними статтями продовжують залишатися рибні та інші морські ресурси, а також рис, що вирощується в країні. Це накладає додаткові витрати, що підвищує кінцеву вартість продукції. Тим часом рибні та морські ресурси залишаються для Японії основним джерелом продовольства. У цьому запаси промислової риби, що у водах поблизу островів Сенкаку/Дяоюй, виступають однією з джерел продовольства.
У 1997 р. Японія та Китай уклали договір, що стосується рибного промислу у Східно-Китайському морі: води, що оточують острови Сенкаку/Дяоюй, багаті на рибні ресурси. Проте фактично договір не вніс жодних розмежувань у дії з видобутку рибних ресурсів.
Високий рівень економічного зростання створює високий рівень енергоспоживання. Дефіцит власних запасів держава компенсує імпортом. Імпорт має ризики. Логічно прагнення держави забезпечити собі ресурсну «подушку», яка надалі сприятиме підтримці зростання економіки на рівні показників не нижче за наявні, а також сприятиме їх зростанню в майбутньому.
Морська територіальна суперечка за острови Сенкаку/Дяоюй є питанням права на видобуток нафти, природного разу та інших корисних копалин прилеглого шельфу, а також на рибний промисел. Ресурсна мотивація Японії є одним з головних факторів, що впливають на зовнішню політику.
Для Японії питання безперебійного джерела ресурсів, енергії, корисних копалин стоїть особливо гостро, починаючи з 1970-х років та періоду нафтового шоку. Мотивація Китаю лежить у сфері зростаючих потреб економіки та виробництва в ресурсах та енергетиці для подальшого розвитку.
Крім того, в японо-китайських відносинах присутня низка інших факторів, які значно ускладнюють відносини між двома країнами та унеможливлюють тривале і значне покарщення відносин між двома державами. Серед ключових таких факторів варто відмітити проблеми історичного минулого через наявність різного бачення світу та відмінних версій історії (в тому числі проблема храму Ясукуні, в якому згадуються головні військові Японії в ході китайсько-японської війни протягом 1937-1945 рр.), проблема відмінності у шкільних підручниках, проблема вибачень зі сторони Японії за мілітаристське минуле і ін.); почуття глибокої недовіри в суспільствах обох країн, посилене зростанням націоналізму як в Японії, так і зростаючому Китаї; відмінні позиції по відношенню до незалежності Тайваню; побоювання Японії через значне зростання військово-технічного потенціалу КНР на східних кордонах; невдоволення Китаєм посиленням мілітаризації Японії; ідеологічне протистояння політичних систем і суспільств, які існують в двох країнах; а також суперництво за енергетичні ринки. Зовнішні чинники також впливають на відносини Китаю і Японії: негативне ставлення Китаю до військово-політичного альянсу з США як основної гарантії безпеки Японії (особливо в зв’язку з «розворотом США в Азію»); боротьба за лідерство в АТР та побоювання Японії щодо можливого встановлення гегемонії КНР в регіоні.
Таким чином, територіальний конфлікт щодо островів Сенкаку з Китаєм у Японії є найбільш гострим конфліктом, який пов’язаний ще і з історичними суперечками двох держав, які намагаються бути лідерами в регіоні АТР. Японія у зв’язку зі зростанням міжнародної напруги та війною Росії проти України за підтримки Китаю, не буде погоджуватися на співпрацю з Китаєм щодо спільного освоєння островів. Навпаки, Японія розмістивши військово-морську базу на Сенкаку, буде захищати їх і при цьому Японія сподівається на альянс зі США, які своєю головною метою поставити стримування Китаю. Територіальний конфлікт щодо Сенкаку, має велике значення для Китаю, оскільки КНР шукає виходу у світовий океан, але наразі є затиснутий острівними державами, а Японія навпаки, буде намагатися не допускати цього, щоб не дати стати КНР гегемоном у регіоні. Крім того, Японія, яка шукає нові території і створює штучні острови, не зацікавлена у спільному використанні островів Сенкаку, у водах біля яких є значні поклади нафти та газу, що так необхідні для зростання економіки Японії.
Автор статті: політолог Мар’ян Лопата.